Піонери - Купер Джеймс Фенімор
Дістаючи все те по одному з червоної сап'янової скриньки, доктор Тодд підносив кожну річ до світла й надзвичайно уважно оглядав. Червоний шовковий носовичок так і ковзав по блискучій сталі, змітаючи щонайменші порошинки, — а то ще завадять у цій тонкій операції! Коли вміст скриньки, до речі, не дуже багатий, вичерпався, лікар узявся до своїх в'юків, добуваючи з них пляшечки, що мінилися всіма кольорами веселки. Вони вишикувалися поруч із смертоносними пилками, ножами й ножицями. Тоді Елнатан випростався на весь свій височезний зріст, заклав руку за вузеньку спину, ніби підтримати самого себе, й озирнувся, щоб побачити, яке враження справила на глядачів ця колекція.
— Слово шесті, токторе, — зауважив майор Гартман, лукаво моргаючи на лікаря чорними маленькими очицями, але більше жодною рисочкою не зраджуючи цілковитої серйозності, — фаші інструменти туше гарні, а ліки так плищать, що, мабуть, вони корисніші для ока, ніш для шлунка.
Елнатан кахикнув — так звичайно роблять боягузи, щоб розбуркати в собі мужність; а може, він просто хотів прочистити горло, в чому й досягнув успіху, — і, повернувшись до старого німця, сказав:
— Ваша правда, майоре Гартман, ваша правда, добродію, — мудра людина завжди мусить виготовляти ліки так, щоб вони були привабливі для ока, хай вони навіть будуть неприємні для шлунка. — І ще заявив із виглядом знавця: —У нашій справі дуже важливо переконати пацієнта проковтнути те, що, може, й несмачне, але зате корисне для здоров'я.
— Авжеж, доктор Тодд правий, — підтримала його Ремаркабль. — Он і в святому письмі говориться, що є речі солодкі для рота, але гіркі для шлунка.
— Так, це так, — нетерпляче перепинив її суддя. — Але цього юнака не треба обманювати для його користі. Я бачу, що він боїться тільки зволікання.
Незнайомець тим часом без сторонньої допомоги оголив плече, на якому видніла невелика ранка. Вечірній мороз затамував кровотечу, й лікар, кинувши крадькома погляд на рану, подумав, що вона не така вже й страшна. Підбадьорившись, він підійшов до пораненого з наміром прозондувати рану.
Згодом Ремаркабль часто згадувала в подробицях цю знамениту операцію. Дійшовши до цього місця, вона казала: "…і тут доктор Тодд узяв таку довгу штуку — от як в'язальна спиця з ґудзиком на кінці — й устромив її в рану, і молодик скривився від болю, аж я подумала, що знепритомнію. А доктор Тодд простромив йому плече наскрізь і виштовхнув кулю з другого боку. Отак він вилікував того хлопця від картечини, яку в нього всадив суддя, і ще ж так легко, наче я виймаю скалку голкою".
Таке враження справила операція на Ремаркабль. І такої ж думки, безперечно, дотримувались і всі інші ревні шанувальники лікарського мистецтва Елнатана, хоч насправді усе відбулося зовсім інакше.
Коли лікар спробував увести в рану інструмент, який так красномовно змалювала Ремаркабль, незнайомець рішуче і навіть з деякою зневагою відсторонився.
— Мені здається, що можна обійтись без зонда, — сказав він. — Картечина не зачепила кістки, вона пробила плече й засіла під самою шкірою. Її і так легко витягти.
— Як хочете, — відповів доктор Тодд, відкладаючи зонд з таким виглядом, наче брав його лише для годиться. Повернувшись до Річарда, він обережно торкнувся пальцями корпії. — Чудово наскубано, добродію! Це найкраща корпія, яку мені доводилося бачити. Тепер я попрошу вас, сер, потримати руку пацієнта, а я тим часом зроблю надріз, щоб витягти кулю. Справді, навряд чи хто міг би краще наскубати корпії, ніж містер Джонс.
— Це у нас спадкове, — мовив Річард, рвучко підвівшись, щоб допомогти лікареві. — Мій батько, а до нього мій дід — обидва славилися як знавці хірургії. Вони не вихвалялися випадковим успіхом, як ото хизувався Мармедюк, коли вправив ногу чоловікові, що впав з коня, — це сталося ще до вашого прибуття в селище, лікарю, — ні, вони старанно вивчали всі ці речі, півжиття поклавши на те, щоб збагнути всі тонкощі. До речі, мій дід закінчив медицинський коледж і був найкращим лікарем у колонії… тобто, я хотів сказати, в окрузі.
— Всяк буває на світі, добродію! — вигукнув Бенджамін. — Коли хочеш ходити по квартердеку[25] з офіцерськими нашивками на плечах, не думай, що пролізеш туди крізь ілюмінатор кают-компанії. Щоб потрапити на ют, слід починати з бака, і так скрізь, хоч би й на послідущій службі. От я — із простого марсового став стюардом капітана!
— Бенджамін добре сказав, — підхопив Річард. — І він, певно, бачив на різних кораблях, де йому доводилося служити, як витягають кулі. Хай потримає миску — він-бо звик до вигляду крові.
— Авжеж, — підтакнув колишній стюард, — на моїх очах лікарі витягали й звичайні кулі, й з обідком, і шрапнель. Та ось вам приклад — я сидів у шлюпці біля самого борту французького корабля, коли в його капітана, співвітчизника мусью Лекви, вирізали із стегна дванадцятифунтове ядро!
— Дванадцятифунтове ядро із людського стегна?! — простодушно здивувався містер Грант, випускаючи з рук проповідь, яку саме читав, і піднімаючи окуляри на лоба.
— Еге ж, дванадцятифунтове! — незворушно відгукнувся Бенджамін, оглядаючи всіх присутніх, — дванадцятифунтове! І двадцятичотирифунтове ядро можна витягти, якщо лікар знається на своєму ділі. Ви спитайте сквайра Джонса, він читає всякі книжки, — спитайте, чи йому не траплялося читати про такі речі?
— Звичайно, були й серйозніші операції, — заявив Річард. — В енциклопедії згадуються зовсім неймовірні випадки, як ви, докторе Тодд, мабуть, знаєте.
— Певна річ, в енциклопедіях описуються просто неймовірні речі, — відказав Елнатан. — Але щодо мене, то я не бачив, щоб з тіла витягали щось більше від мушкетної кулі.
Тим часом він зробив на плечі в юнака надріз, у якому вже було видно кулю. Елнатан узяв блискучий пінцет, збираючись витягти її, коли це юнак шарпнувся, і куля випала сама. Ось тепер нашому хірургові стали в пригоді його довгі руки — однією він швидко підхопив шматок металу, а другою зробив такий рух, щоб глядачам здалося, ніби він витягує кулю. Якщо в когось ще й лишалися сумніви, то Річард їх розвіяв, вигукнувши:
— Чудово зроблено, лікарю! Ніколи не бачив такої чистої роботи; думаю, що Бенджамін такої ж думки.
— Зроблено акуратно, — погодився той, — по-флотськи. Тепер лікареві лишається заліпити ту дірку пластирем, і хлопець може плисти далі під будь-якими вітрами, що віють у наших горах.
— Дякую, сер, за те, що ви зробили, — стримано мовив юнак, — але ось людина, яка тепер подбає про мене, позбавивши всіх вас дальшого клопоту.
Всі з подивом обернулися й побачили індіанця Джона, що стояв на порозі вхідних дверей.
РОЗДІЛ VII
Від витоків Саскуеханни,
Де звірі в пущі бродять вільно,
Прийшов владар лісів коханих,
Закутаний у ковдру щільно.
Філій Френо, "Сила природи"
До того, як європейці, що називали себе християнами, заволоділи землями корінних жителів Америки, всю ту частину країни, яку займають тепер штати Нової Англії, а також середні штати, розташовані на схід від гір, населяли два великі індіанські союзи, від яких ведуть свій рід незліченні племена. Між цими союзами була давня ворожнеча, викликана різницею в мовах, і та ворожнеча дедалі розпалювалась через безперервні кровопролитні війни; замирення відбулось лише після приходу білих, коли деякі племена втратили не тільки політичну незалежність, але й приречені були на напівголодне існування, хоч потреби індіанців, як відомо, дуже скромні.
Ці два великі союзи складалися, з одного боку, з П'яти, або, як їх стали називати згодом, Шести племен та їхніх союзників, а з другого — з ленні-ленапів, або делазарів, і численних могутніх племен, що вважали цей народ своїм прабатьком. Англійці, а потім і американці називали перших ірокезами, чи Союзом шести племен, а інколи — мінгами. Вороги ж іменували їх менге, або маква. Спочатку це були п'ять племен, або ж, як воліли називати їх союзники, щоб надати їм більшої ваги, — народів: могоки, онеїди, онондаги, каюги й сенеки; вага кожного з цих племен в союзі відповідала порядкові, в якому їх тут перераховано. Через. сто років після заснування союзу до нього приєдналися тускарори, збільшивши таким чином кількість членів до шести.
З ленні-ленапами, яких білі називали делаварами через те, що вони запалювали вогнища великої ради на берегах річки Делавар, єдналися племена могікан і нентігоїв. Нентігої жили біля Чесапікської затоки, а могікани населяли землі між річкою Гудзоном й океанським узбережжям, у тому числі й більшу частину Нової Англії. Звісно, європейці найперше позбавили землі ці двоє племен.
Війни з цими індіанцями відомі в Америці під назвою "воєн короля Філіпа"[26], однак миролюбна політика Вільяма Пенна, чи, як його називали індіанці, Міквона, досягла тієї самої мети з меншими труднощами. Всі тубільці поступово залишили країну могікан; деякі знайшли притулок у своїх родичів, делаварів.
Народ цей його давні вороги мінги, чи ірокези, прозвали "бабами": не спромігшись перемогти їх зброєю, ірокези вдалися до хитрощів — уклали з ними мирову угоду, згідно з якою делавари мали мирно працювати, довіривши свою оборону "мужам", тобто войовничим шести племенам. Так тривало до початку війни за незалежність, коли ленні-ленапи заявили про скасування угоди, рішуче проголосивши, що вони знову стали "мужами". Але в такому волелюбному суспільстві, як індіанське, нелегко було примусити всіх його членів коритися ухвалам вождів. І ось кілька безстрашних знаменитих воїнів, переконавшись, що білих їм не подужати, знайшли притулок у делаварів, принісши в це плем'я ті якості; що ними вони відзначалися серед своїх одноплеменців. Ці вожді певною мірою підняли бойовий дух делаварів і час від часу з невеликими загонами виступали проти своїх давніх недругів чи інших противників.
Серед цих воїнів один рід особливо славився доблестю й тими рисами, що становлять славу індіанського героя. Але війни, час, хвороби й нужда значно зменшили чисельність цього роду, і єдиний представник його стояв тепер у залі Мармедюка Темпла. Протягом довгого часу він був союзником білих — зробив їм деякі важливі послуги, за що й був відзначений: згодом він прийняв християнську віру й при хрещенні дістав ім'я Джон. Під час останньої війни він втратив усю свою рідню, і коли рештки його племені загасили свої вогнища в долинах Делавару, він один зостався тут, вирішивши померти в тім краю, де так довго жили вільно його предки.
Але в гори, що обступили Темплтон, він прийшов лише кілька місяців тому.
