Морок. Повірити у неможливе. - Лія Тан

— А Власій? Ви, що його залишили лише на Інгу?

— Не тільки, — загадково посміхнувся Нестор.

— Тобто?! — Нічого не розуміла Злата.

— Його охороняє, Олександр.

— Але ж ти... — Розгублено кліпала очима дівчина.

— Вчора розмовляв з ним, нормальний мужик, виявояється. — Запевнив Романов.

Злата лише важко зітхнула, й знову обережно поклала голову на плече чоловіка

— Ти не можливий. Як тебе розуміти?

— Кохай такого як є. Я ж тебе таку кохаю. — Легенький поцілунок торкнувся скроні.

— Яку це, таку? — Обурилася Злата.

— Вперту, зухвалу та таку кохану.

Злата посміхнулася, таки піднявши голову, заглянула в кохані очі.

— Я теж тебе кохаю!

Нестор потягнувшись впився в її вуста ніжним поцілунком.