Мед для Ворона - Селена Рейні

– Ти не вчився в університеті? – здивувалася. – Серйозно?

– Ні, – стримав себе, щоб не гаркнути. Не хотілося думати про те, що Софія з тих дівчат, які без диплома не бачать в людині інтелекту.

– Бідненький! Тобі, мабуть, неодноразово за це влітало від мами-вчительки й тата-викладача!

Денис щиро розреготався.

– Так. Я досі люблю згадувати про те, як батьки мене повчали. Особливо, коли ми обідаємо в моєму ресторані.

– Це вагомий аргумент з твоєї сторони.

– А ти де здобувала освіту? Хто навчив тебе так чудово малювати?

– Малювати мене, в основному, вчив інтернет, – благо він справжній колодязь для тих, хто хоче напитися знань. А за освітою я магістр з видавничої справи та редагування, – Денис запитально витягнув брову. – Поступила туди, куди взяли на бюджет.

– З твоїми талантами за тебе повинні були б битися дизайнерські ВИШі.

– Я щаслива, що не билися. Бо на видавничій справі познайомилася з подругами.

Вони зробили ще одне коло. Софія розпитувала про його роботу. Не ту, що зараз, де він власник «Арго». А ту, де він працював по двадцять годин на добу та у чотиригодинному сні бачив свій ресторан. Ворона більше цікавила її дружба з тими дівчатами, яку вони, попри те, що жити у різних містах, протягнули через роки.

Вони вийшли з парку і звернули на її вулицю. Їм на зустріч вийшла молода жінка, яка з підозрою глипнула на Ворона, а до Софії привітно кивнула.

– Чому на мене так витріщаються? – нарешті запитав Денис.

– Бо ти зі мною, – просто пояснила.

– І що? – не розумів.

– Мене ніколи не бачили у компанії чоловіка. От їм і цікаво.

– Навіть тяжко уявити, що буде з ними вранці, коли вони побачать моє авто під твоїм домом. Машину не поб’ють з криками: «Геть звідси, звабнику невинних дівчат!»?

Софія розсміялася.

– Ні. Біля мого дому на ніч часто залишаються різні автомобілі.

Куртка, яка досі була вільна в плечах, чомусь почала тиснути Денису.

– Дана приїжджає до мене кілька разів на рік. І щоразу на новій машині, – пояснила і Денису стало легше дихати. – Нехай звикають. Ти часто ночуватимеш в мене, – тепер його серце забилося швидше. – Коли народиться малюк, – додала, і серце вирівняло ритм до розчарованого колихання.

– Я б хотів прийняти душ, – попросив Ворон, коли вони зайшли у дім.

– Добре.

– Думаю, змінної білизни чоловік твоєї подруги не забувався…

Ніби він одягнув би чужі труси…

– Ні.

– А свою ти мені не позичиш?

Софія на мить впала у ступор.

– Я жартую, – підморгнув їй. – Що ж… Цієї ночі я спатиму голий, а завтра привезу змінний одяг для себе.

Софію, вдруге за хвилину, застопорило, але вона нічого не сказала.

Принесла йому чисті рушники та показала, що і де лежить у ванній. Чоловічого гелю та шампуню в неї не було, але вона дала йому нову зубну щітку.

Намилюючись її гелем, аромат якого асоціювався у Дениса з їхніми найінтимнішими моментами, він почав збуджуватися. Тому прикрутив воду до холоднішої. Так митися було не надто приємно, зате спав дискомфорт в іншій частині тіла. Коли Ворон вийшов з ванної, на дивані у залі вже була постіль та подушки.

– Вночі у домі може бути холодно. Я у своїй спальні вмикаю масляний обігрівач. В мене є ще один, але він на горищі. Можна дістати його та увімкнути тут.

– Я не замерзну, не турбуйся.

– І все ж, про всяк випадок, я залишу тобі дві додаткові ковдри.

І не чекаючи на його відмову, вийшла з залу і повернулася з ковдрами, які поклала на стілець поряд з диваном.

– Якщо щось знадобиться, гукай мене, – проказала і закусила губу, ніби хотіла щось додати, але передумала. – Добраніч.

– Солодких снів, – відповів чоловік.

Софія вийшла і закрила за собою двері. А Денис влігся у накрохмалену постіль і зайшов у робочий чат. Він витратив годину, розв’язуючи питання з новим рестораном. А вже коли відключив телефон, відчув, як під ковдру пробирається холод.

Спершу він тісніше вкутався у те, що було на дивані. Потім накрив себе додатковими ковдрами. Тоді пошкодував, що в нього з роду не було теплої піжами. І, врешті, роздумував над тим, чи знайде самотужки вхід на горище і чи зможе дістати звідти обігрівач, не розбудивши Софію.

До першої ночі йому стало так морозно, що він вирішив піти до Софії та попросити ще одну ковдру. Але як тільки зайшов у її кімнату, блаженно зітхнув. Завдяки обігрівачу, у спальні було тепло та затишно. Чоловік поглянув на дівчину, яка мирно спала, притискаючись до стіни. Поряд залишалося стільки вільного місця!

Не надто роздумуючи про те, що робить, Денис тихо підняв ковдру і ліг поряд з Софією. А вже через кілька хвилин відчув, що дівчина притискається до нього гарячим тілом. Тикнувшись холодним носом їй у маківку, Денис заснув.