Вибухова парочка - Аріна Вільде

Люба

Я чесно не збиралася приймати запрошення Кирила, але потім зрозуміла що я і так нікуди не ходжу, а дуже скоро в моєму житті з'явиться людина, яка буде вимагати максимум уваги, тому все  буде крутитися навколо неї. Вирішую, що цей вечір буде прощальним. Для нас з Кирилом. Бо як би я не любила свою роботу, компанію, колектив, а кожен день зустрічатися з цим чоловіком не хочеться. Особливо, коли у мене під серцем росте його дитина. Не хочу думати де він і з ким. Не хочу відчувати це дивне притяжіння до нього і разчарування, при вигляді того, як часто його коханки змінюють одна одну.                       

Я вибираю свою найкращу сукню. Скромну, але ефектну. Наношу легкий макіяж і страшенно нервую. Розриваюся між тим, щоб закінчити вечір цнотливо і тим, щоб погодитися залишитися у Кирила, незважаючи на пафосні промови, що більше ніколи і ні за що. Я намагаюся придушити в собі  палаючу  симпатію до нього. Або ж це щось більше? Раніше він просто до чортиків дратував мене, зараз же - бісить вдіче більше, а  ще хвилює.

Я виходжу з дому і сідаю в салон авто. Нервово кручу на пальці перстень і намагаюся не витріщатися на Кіра. Особливо після нашої невеликої сварки, після якої я готова вистрибнути з машини на ходу і повернутися додому. Тому що вмить розгубила весь запал.              

- Перестань дутися ніби маленька дитина. Розслабся, - обнімає мене за талію Кір, коли ми піднімаємося по сходинках до пафосного ресторану.

- Ти вторгаєшся в мій особистий простір, - роздратовано відштовхую його від себе і не тому що мені неприємні його дотики, ні, просто я раптом усвідомлюю, що за ці три місяці занадто звикла до його присутності. До його несподіваних витівок і уваги, якої я так жадала колись.

- Дорога, на нас всі дивляться, веди себе стримано, - шепоче мені на вухо і кладе долоню на поперек. Тканина сукні настільки тонка, що цей дотик обпалює. Я не можу ні на чому зосередитися, серце в грудях б'ється, то завмирає, вводячи мене в подив. Невже... невже я і справді тремчу від хвилювання, перебуваючи так близько до Царьова? Напевно, це все гормони. Виявляється, бути вагітною занадто складно.                                          

Ми і справді ведемо себе немов світська пара. Вітаємося з кількома знайомими, ввічливо посміхаємося у відповідь, робимо вигляд, що нас смішать дурні жарти і час від часу нібито випадково торкаємося один одного. На нас дивляться з подивом, перешіптуються, думаючи що ми нічого не помічаємо і, я впевнена, вже до завтрашнього ранку плітки рознесуться по всьому місту. Що протеже Федора Олександровича спокусила його онука, який молодший за неї у два рази. І не важливо, що насправді все навпаки, а різниця між нами лише в декілька років.

— Випий, тобі потрібно розслабитися, - простягає мені келих з вином Кір і я намагаюся ввічливо відмовитися від алкоголю, посилаючись на те, що приймаю ліки.  Здається, цей факт його неймовірно засмучує.  З кислим обличчям він повертає келих офіціантові і проходиться поглядом по залу.  А потім я помічаю як його очі розширюються від подиву, а з обличчя зникає усмішка.  Я повертаю голову туди, куди так пильно дивиться Кирило і мій настрій вмить падає нижче плінтуса.  Ліза, яка до слова виглядає вельми шикарно, стоїть під руку з невідомим мені чоловіком і з посмішкою щось розповідає йому, час від часу відпиваючи з келиха червону рідину.