Вибухова парочка - Аріна Вільде

Ми в  доїжджаємо до будинку у мовчанні, виходимо з машини і розходимося по різних кімнатах. Я займаю гостьову спальню на першому поверсі, в якій не раз зупинялася до цього. У нас з Фодором Олександровичем з першого дня склалися хороші стосунки і він був для мене наче рідний дідусь. Добродушний чолов'яга, який занадто зациклений на своєму бізнесі і шалено самотній у величезному будинку.

Я зняла з себе одяг, знайшла у ванній нову зубну щітку, а потім довго стояла під душем. В домі було так тихо, що можна було почути власне дихання. Я ковзнула під ковдру і відразу ж провалилася в сон. Навіть не відчула, як через якийсь час прогнувся матрац під важким тілом чоловіка і поруч зі мною ліг Кирило.

Зате рано вранці, коли будильник почав кричати на всю кімнату, я різко відкрила очі, перевернулася на спину і придавила собою чиєсь тепле тіло. Не відразу зрозуміла, що це Царьов. Спочатку злякалася, а потім розлютилася.

— Якого дідька ти тут робиш? - відповзаючи на інший кінець ліжка, питаю я.

—- Ох, Люба, перестань так кричати. І, заради бога, відключи ти вже цей телефон, - зітхає хлопець, ховаючись від мене з головою під ковдру.

— Ні, ні, ні, спочатку ти розкажеш що забув в моєму ліжку, - зі злістю зриваю з нього ковдру і упиваюся поглядом у блакитні очі.

— Мені було самотньо, - посміхається він.

— Ти... ти лапав мене? - накидуюся на нього, згадуючи випадок у моїй квартирі.

— Що? З розуму зійшла?

— Говори правду, Царьов. Я чудово обізнана про твої збочинські замашках, — рычу крізь зуби і б'ю його подушкою .

— Гаразд, тільки обіцяй не сміятися, добре? - виставляє перед собою руки і я піджимаю губи,   уважно дивлячись на нього. - Минулого разу, - він відводить від мене погляд і зволікає. Придумує чергову брехню? - Минулого разу, коли ми тут ночували я бачив привида, - видає на одному диханні і по його обличчю розходяться червоні плями.

— Привида? Тобі що, п'ять років?

— Я серйозно, - з твердістю в голосі промовляє він. - Я йшов у бік кухні і побачив привид діда. Тому мені якось не по-собі знаходиться в цьому будинку одному.

Я починаю сміятися, голосно. Живіт зводить від реготу і варто мені заспокоїтися, а потім кинути погляд на осудливий вираз обличчя хлопця, як знову заливаюся сміхом.

— Пробач, просто не кожен день дізнаєшся, що великий і безстрашній Царьов біжить в кімнату дівчини, щоб врятуватися від злого привида, а не спокусити її.

— Смійся-смійся, от тільки я на повному серйозі тобі це сказав. Гаразд, пора вставати, треба ще дістатися до офісу. Тобі що на сніданок приготувати? Пластівці з молоком, яєшню?

Його запитання прозвучало так буденно, немов ми сімейна пара, яка щоранку прокидається в одному ліжку , от тільки при одному нагадуванні про молоко шлунок запротестував. В ніс відразу ж ударив запах кип'яченого молока і нудота підкотила до горла. Я і так не переносила його і від одного його вигляду мені ставало погано, а тут ще й ранковий токсикоз, який час від часу валив мене з ніг. Кирило каже щось ще, але я не чую його. Біжу в бік ванної, тому що його дитина, схоже, так само ненавидить мене як і він сам.

— Люба? Що з тобою? — стукає в двері і я сподіваюся, що йому вистачить такту не входити сюди.                     

— Все нормально, — я вмиваю обличчя під холодною водою і кілька хвилин стою на одному місці, обпершись руками об раковину.

— Точно все в порядку? Ти отруїлася? Викликати швидку?                     

— Просто йди вже, сказала ж що все в порядку! — зриваюся я, різко роблячи крок у бік дверей і зупиняюся, бо перед очима танцюють чорні плями.

Я чую його кроки, які віддаляються в сторону виходу із кімнати і сповзаю по стінці на холодну підлогу, намагаючись упоратися з запамороченням. Якщо так буде починатися кожен мій ранок, то я точно не захочу другу дитину.                 

Я виходжу з кімнати через півгодини. Почувсю себе виснаженою, але вже достатньо терпимо для того, щоб відправитися на роботу.                       

— Ось, апельсиновий сік, сир і горіхи, — Кір кладе на стіл переді мною склянку і тарілку. Я здивовано скидаю на нього погляд.                         

— Ти, здається, не виглядала вчора п'яною, щоб вранці виглядати так, ніби була на пивному чемпіонаті.                                

— Дякую за турботу, — свіжовичавлений сік і справді допомагає. Я швидко приходжу в норму, на прохання Царьова виходжу на задній двір і годую собак, а потім ми сідаємо в його авто і їдемо в сторону міста.

Розмовляємо про всяку нісенітницю, слухаємо новини і складаємо робочий план на день. Робимо вигляд, що вчорашньої сцени в машині не було.  

— А це що таке? — з цікавістю розглядаю фуру, яка в'їжджає у ворота заводу.

— А, це... це на випадок повторної перевірки. Вирішив втерти їм ніс, —  посміхається Кір, потираючи руки.