На зустріч любові - Софія Кривцова

Його слова, мов блискавка, пронизали мене наскрізь. Я стояла, не знаючи, що сказати, лише дивилася на Ігоря, намагаючись зрозуміти, де закінчуються його слова і починається правда. Максим мовчав, але я відчувала, як його рука на моєму плечі напружилася.

— Що ти маєш на увазі? — знову запитала я, цього разу голосно, намагаючись придушити хвилю паніки, що підступала до горла.

Ігор перевів погляд на Максима, потім знову на мене. У його очах блищала така щирість, що я майже повірила йому.

— Аліно, — він опустив голос, роблячи його м'якшим, — ти думаєш, що знаєш, чому я пішов? Чому все зруйнувалося між нами? Але це не так. Все було значно складніше.

— Досить загадок! — перебила я, більше не в змозі терпіти. — Якщо ти хочеш, щоб я тебе вислухала, починай говорити прямо зараз. Інакше йди геть.

— Добре, — Ігор потер обличчя руками, ніби намагаючись зібратися з духом. — Я пішов, бо був змушений. Мені погрожували.

Ці слова збили мене з пантелику. Я зробила крок назад.

-Погрожували?-Хто?Ігоре,це звучіть як якась маячня в яку не хотілося вірити.

— Це не відмовки! — різко відповів він, і його голос був наповнений відчаєм. — Ти навіть не уявляєш, у що ми всі втягнуті.

Максим несподівано заговорив, і його голос прозвучав спокійно, але рішуче:

— Слухай, якщо ти вирішив почати розмову, то давай усе одразу. Ми тут не для того, щоб грати в загадки.

Ігор кинув на нього довгий погляд, а потім звернувся знову до мене:

— Ти повинна знати, що люди, яких ти вважала друзями… Вони тебе зраджують. І роблять це вже давно.

— Хто? Про кого ти говориш? — моя терплячість танула на очах.

Ігор зробив крок уперед, і його голос став тихішим, але кожне слово звучало як удар:

— Ти довіряла їм. Вони використовували тебе, маніпулювали твоїми почуттями. І тепер, коли я повернувся, вони будуть намагатися тебе знищити.

-Хто вони?!-різко вигукнула я чекаючи відповіді.

— Рита. І ще одна людина, яку ти зовсім не очікуєш побачити в цьому списку, — Ігор витримав паузу, його очі дивилися прямо в мої. — Максим.

Я відчула, як земля наче вислизає з-під моїх ніг.

— Що? — прошепотіла я, ледь знаходячи голос.

Максим напружився поруч, його рука зісковзнула з мого плеча.

— Це брехня, — впевнено сказав він. — Не слухай його, Аліно.

Я перевела погляд із одного на іншого.

— Аліно, ти сама це зрозумієш, якщо довірятимеш своїй інтуїції, а не чужим словам, — сказав Ігор, відступаючи назад. — Я не прийшов, щоб нашкодити тобі. Я прийшов, щоб захистити.

Моє серце шалено калатало.

— Іди, Ігоре, — прошепотіла я, дивлячись йому просто в очі.

Він затримав погляд на мені, ніби хотів сказати щось іще, але замість цього повернувся і пішов.

Максим наблизився до мене.

-Ти віриш йому?-запитав він.

Я не відповіла. У голові був хаос, і я не знала, кому довіряти. Але одне було зрозумілим: все тільки починається.

Дякую усім за серденьки,на мою історію.