На зустріч любові - Софія Кривцова

Наступного дня я прокинулася від звуку повідомлення. Спершу вирішила не звертати уваги — занадто рано для роботи чи новин. Але потім мій телефон запищав знову.

Максим: “Доброго ранку! Є цікава ідея для нового проекту. Коли зможеш зустрітися?”

Я засміялася. Ця його прямота почала викликати у мене симпатію. Але чи не занадто швидко він хоче наблизитися?

Через дві години ми зустрілися в кафе. Максим вже чекав на мене за столиком біля вікна. Виглядав спокійним, але його погляд видавав, що він хоче сказати щось важливе.

— Радий бачити тебе, — він підняв голову, коли я підійшла. — Як пройшов твій ранок?

— Був непоганим, поки ти не розбудив мене своїми повідомленнями, — пожартувала я, сідаючи навпроти нього.

Він посміхнувся. У нього була така тепла і щира усмішка, що я мимоволі теж посміхнулася.

— Хотів показати тобі щось, — він дістав ноутбук і відкрив якісь креслення. — Це концепт нового дитячого центру. Твій стиль тут підійде ідеально.

Я нахилилася ближче, переглядаючи ескізи. Вони справді виглядали багатообіцяюче, але щось у цьому моменті мене збентежило. Максим ніби чекав чогось іншого, аніж моєї професійної думки.

— Це виглядає цікаво, — я кивнула, відкидаючись назад. — Але чому ти вирішив залучити саме мене?

— Тому що ти справжня професіоналка, Аліно. І, якщо чесно, я думаю, що ти заслуговуєш більше, ніж просто малювати дизайн для квартир.

Його слова зачепили мене. Можливо, він мав рацію, але це звучало занадто добре, щоб бути правдою.

— Максиме, — я зупинилася на секунду, збираючи думки. — Ти, здається, хочеш сказати щось більше. Це просто робота чи щось інше?

Він подивився на мене і на мить замовк. Його погляд став серйознішим, навіть трохи напруженим.

— Аліно, ти справді хочеш це почути?

— Хочу, — відповіла я, хоч і трохи вагалася.

Він подивився в бік вікна, ніби збирався з духом, а потім повернувся до мене.

— Я не тільки про роботу. Ти мені подобаєшся. Знаю, що зараз ти, можливо, не готова це чути, але я хочу бути чесним із тобою.

Я застигла. Цього я точно не очікувала. У мене виникла паніка. Чи була я готова? Можливо, я ще тримаюся за минуле більше, ніж мені хочеться це визнавати.

— Максиме, це… — почала я, але мене перебив звук дзвінка телефону.

Я глянула на екран і застигла. На дисплеї світилася знайома назва: “Ігор”.

— Аліно, все гаразд? — запитав Максим, дивлячись на мене з легким занепокоєнням.

Я підняла очі на нього, потім знову глянула на телефон. Дзвінок тривав, і кожна секунда здавалась вічністю.

— Це… Ігор, — сказала я тихо, неначе боялася сама себе почути.

Максим нахилився трохи ближче, його обличчя залишалося спокійним, але я бачила, що ця ситуація йому не до душі.

— Ти збираєшся відповісти? — спитав він, його голос звучав так м’яко, що я навіть не очікувала цього.

Я подивилася на екран телефону, потім на Максима. Моє серце калатало, наче я стояла перед вибором, який міг усе змінити.

— Не знаю, — зізналася я, відчуваючи, як всередині мене зростає тривога.

І тоді Максим зробив щось несподіване. Він нахилився до мене ближче і тихо сказав

— Якщо він дзвонить, це не означає, що він змінився. Але якщо тобі треба закрити це питання, зроби це зараз.

Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. Але його погляд був настільки впевненим і спокійним, що я несподівано натиснула кнопку “Прийняти”.

— Алло? — видихнула я в трубку, відчуваючи, як все навколо зупинилося.

На іншому кінці зв’язку пролунало глухе:

— Нам треба поговорити.

І тут я зрозуміла, що ця розмова змінить усе.

Як думаєте,що хоче сказати Ігор Аліні? Після того як покинув її.

Дякую усім за увагу!