Мій супер сусід - Аріна Вільде

- ...Та куди ж ти біжиш, нікчемо, м'яч поза грою! - Вривається крізь сон чоловічий голос.

Прокидаюся всього на кілька секунд, бо моя затуманена свідомість все ще десь у світі рожевих поні та смачних тортиків, і знову провалююсь у сон.

- Ну що ти твориш!? Пасуй! Пасуй! Куди?!!..Та щоб тебе!

Різко розплющую очі і сідаю на ліжку, бо таке відчуття, що хтось прокричав мені це прямісінько у вухо.

За стіною працює телевізор, чутно, як скандують щось уболівальники, а злий сусід лається без кінця і краю.

Ні, це вже нахабство!

Спочатку відшив мене з тортом, потім всю ніч не давав спати, а тепер це!

Підповзаю ближче до стіни і з усієї сили, притаманній моїй тендітній натурі, стукаю в неї кулаком.

- Яка, до біса, червона картка?! - чую роздратований голос сусіда, який перекрикує звуки футбольного матчу.

Стукаю ще сильніше.

- Гей, сусіде, заходь у гості. Футбол подивимося разом і чіпсами похрумтимо.

То він кому? По телефону розмовляє? Хоча навряд чи він би так кричав, якби говорив у трубку.

- Дякую за запрошення, але я не їм чіпси та футбол теж не люблю! Можна трохи тихіше, будь ласка? Стіни тонкі, чутно кожне слово і зітхання, - кричу, простягаючи слова, ніби розмовляла з оглухлою бабусею.

- Окей, міс, сорян! - кричить у відповідь, і за кілька секунд справді стає тихо.

Ось так то краще.

Тягнуся до телефону, щоб дізнатися, котра година, бо на вулиці вже темно, а мені ще треба підготуватися до зустрічі з Вовою.

- Щооооо???? - Підстрибую в ліжку і не можу повірити, що вже друга ночі. Друга ночі!! О ні, як я могла проспати зустріч із Казіміровим?

- Гей, сусідко, сама тихіше, а то через твої верески не чути коментатора.

- Сходи до Степанівни з другого поверху і попроси слуховий апарат, якщо не чуєш! - Ні, я зовсім не хотіла нагрубити, просто мене всю роздирало від злості на саму себе. А ще на Діму. Як завжди, своїм дзвінком вибив мене з колії.

- Слухай, ти, мала, краще не наривайся, інакше щоночі будеш насолоджуватися гучністю моєї нової акустичної системи.

- Це ти не наривайся, інакше я всі квіти перед будинком з корінням повириваю і розповім сусідці з першого поверху, що це був ти. Повір, після цього таргани у квартирі тобі здаватиметься найкращим, що могло б статися у твоєму житті!

- Я вмію поводитися з жінками, і з якоюсь сусідкою з першого поверху точно зможу впоратися!

- О, твоя майстерність поводження з жінками, яку ти продемонстрував уночі всьому будинку, тітці Каті дуже сподобається. Їй не завадило б розтрусити свої кісточки! Може, добрішою стала б. - Підсуваюсь до стіни так близько, що кінчик носа впирається в шпалери.

Цікаво, який він мій сусід?

Злий карлик? Товстий лисий чоловік? Очкарик?

- А-а-а, я зрозумів, тобі просто завидно. Тебе, мабуть, динамять. Що, хлопець пішов гуляти із друзями, а тебе не взяв із собою? - б'є по хворому. Ось гад!

- Ти на що натякаєш?

- Я не натякаю, я говорю прямо: у мене за стіною живе незадоволена істеричка, яка підслуховує.

Я зависла.

Це я, я істеричка? Невдоволена? Ще й  підслуховую? Та я... я...

- Нічого я не підслухувала, просто твоя дівка верещать так, що весь дім чує.

- Єдина, хто тут верещать як свиня, - ти!

Я? Свиня?

- Виходь і скажи мені це в очі!

- Та робити мені нічого! Іди спи, істеричко!

Я не витримую. Вилітаю з кімнати, забувши навіть про те, що одягнена в одну шовкову сорочку, ляскаю вхідними дверима і щосили втискаю в стіну кнопку дзвінка.

Жодної реакції.

Ну нічого, дзвінок йому залишився від сусідів разом із квартирою, а мелодія на ньому дуже дратівлива. Вийде, нікуди не дінеться.

Через п'ять хвилин я відстала від дзвінка і почала стукати у двері. Спершу кулаком, а потім і ногою.

Зганяла злість, навіть заспокоїтися встигла.

Він що, реально глухий?

Подумала про те, що я зробила б у такій ситуації.

Дідько, напевно, навушники у вуха засунув.

Декілька разів на сходовий майданчик виглядають сусіди, закликаючи до тиші, але мене не зупинити. Навіть про Вовку забула. Свинею мене ще ніхто не називав.

Я тобі це ще пригадаю. І помщуся. Обов'язково.

Терміново потрібний план.

***

Вранці мені не заважають спати ні газонокосарка, ні плач дитини, ні крики тітки Каті.

Очі не хочуть розплющуватися, а голова - відриватися від подушки.

І в усьому винен цей індик за стіною.

І, звичайно, сьогодні, як на зло, - понеділок. Єдиний день, коли першою парою нашої групи стоїть Бурихіна. Злий монстр, через якого можна вилетіти навіть з останнього курсу.