Мій супер сусід - Аріна Вільде

У нашому будинку не часто трапляється щось цікаве. Кожен день починається і закінчується заїждженою платівкою, тому поява нового сусіда стала справжньою подією. Особливо для мене, бо в нашій парадній не було моїх ровесників. Тільки дорослі жіночки, дядьки та сварливі бабки.

Навіть у гості нема до кого сходити.

Саме тому я сиджу на підлозі під дверима в очікуванні, коли грюкнуть сусідні двері, сповіщаючи, що новий сусідка повернувся додому (або сусіди, хоча дуже сподіваюся, що він не одружений).

На годиннику шоста вечора. Я дочитую черговий любовний роман і іноді поглядаю в дзеркало, чи не розмазалася туш.

Але туш на місці. А сусіда немає.

Я засинаю на моменті, коли Антоніо ніжно погладжує плечі Агнеси, і різко виринаю з солодкої млості через те, що хтось голосно зачинив двері.

- Повернувся!

Дивлюся на годинник: дев'ята вечора. Чудово, можна сміливо йти знайомитися. Несуся до холодильника, хапаю блюдо з тортом, затримуюсь біля дзеркала на кілька хвилин і швиденько виходжу з квартири.

Нетерпляче тисну на дзвінок, але навіть після п'ятого разу ніхто не відчиняє.

Глухий, чи що?

Для достовірності вирішую кілька разів гарненько постукати кулаком, але оскільки страву однією рукою втримати не так вже й просто - бахаю ногою.

Гучно.

Відчайдушно.

Настирно.

Тому що ходити в гості до тітки Каті, щоб поговорити по душам, все життя дуже не хочеться.

- Хто там? - чую глухий голос чоловіка, напевно не старого, і посміхаюся у всі двадцять дев'ять, знаючи, що він у цей момент, мабуть, пильно дивиться на мене у вічко.

- Сусідка ваша. Тортик ось спекла, вирішила познайомитися, - звичайно ж, я брешу. Ніякий тортик я не пекла – купила у кондитерській біля будинку.

- Я не їм солодкого. І тобі не раджу нажиратися на ніч, а то дупа розжиріє. Доброї ночі.

Декілька хвилин я стою з відкритим ротом, не вірячи своїм вухам.

- Нахаба! - обурююсь голосно, але, звичайно, до адресата ці слова не доходять.

- Ба, розкричалася вона! - Ну ось, згадала про тітку Катю, називається. - Зовсім тебе батьки ввічливості не навчили! Ніякого виховання! Чоловік тільки заїхав, а ти вже до нього суєшся зі своїми пропозиціями! Молодь сьогодні...

Далі слухати не стала, абияк відчинила свої двері, прослизнула на кухню, заварила м'ятного чаю з лимонною цедрою і від злості з’їла половину торта.

А потім довго качала прес і присідала, проклинаючи про себе цього недоумка. Добре, що мій Вовка не такий.

Ввічливий, галантний, грайливий, блакитноокий, високий, харизматичний...

Усім привіт! Вирішила викласти для вас веселу новинку, дуже сумую за ось таким життям у баготоповерхівках, коли найбільшою проблемою є криклива сусідка, та розслідування у домових чатах хто сміття викидає на сходовий майданчик, а хто ночами ремонт робить і спати заважає.

Сподіваюся і вам вдасться відволіктися хоча б на мить від тієї біди, що прийшла на нашу Землю.

Ваша Аріна ❤️