Викрадена - Наталія Савінова (SiN eVa)
– Вона разом з тіткою Шахзодою та Ілаем поїхали у гості до наших родичів. Моя сестра ще не може зрозуміти всього, що сталось, тому потребує розвіятись.
– Ти не поїхав разом з ними.
– Я повинен слідкувати за своїм бізнесом. – без посмішки відказав Даміль. – Я маю нести відповідальність.
– Ти все ще бачишся з Лейлою? – запитую з завмиранням серця й роблю ковток кави. Куточки губ Оразова поповзли вгору. Він ніби був задоволений моєю цікавістю та очевидними ревнощами.
– Я бачусь з нею у присутності інших людей. – дочекавшись допоки я поставлю філіжанку на стіл, Даміль примружив очі і з хижою посмішкою почав свій наступ. – Лавіка, чого ти хочеш від цієї зустрічі? Що ти хочеш довести собі чи мені? Якщо ти вирішила, що ця зустріч змінить мої почуття до тебе,
– Ти дійсно маєш почуття до мене?
– Лавіка, якби я не мав почуттів, ти вважаєш я б пішов на ці приниження?
– Приниження? – не зовсім розумію, про яке приниження він говорить.
– Я все ще уживаюсь з тією інформацією, яку отримав під час розмови зі старшим Касимовим. Я все ще працюю над тим, щоб схоронити багаторічну ненависть до них. – цього було досить.
– Я не подумала про це. – зітхаю і затамовую подих, коли Даміль нахиляється вперед і торкається мого обличчя своїми теплими пальцями.
– Заради тебе я готовий повторити все і більше. – він провів лінію від щоки до підборіддя і прибрав від мене руку, залишаючи по собі відчуття пустоти.
Один єдиний дотик викликав в мені стільки емоцій, що я готова була зірватись з місця і бігти подалі від нього. Тепер я знала, що ті примарні відчуття, які я вважала «стокгольмським синдромом» були чимось більшим, чимось, чого я ніколи раніше не відчувала, коли зустрічалась з іншими чоловіками.
