Мій супер сусід - Аріна Вільде

Бачу Кіру в компанії якихось парубків і починаю закипати. Вона мило посміхається до якогось пришелепкуватого хлопця, щось щебече і, здається, навіть червоніє. Хапаю з заднього сидіння бінокль, підношу до очей, і точно: щоки у нашої красуні почервоніли.

Я злюся. Розриваюся між бажанням відпинати всіх чотирьох і закинути дівку на плече, щоб кинути на заднє сидіння і добре покарати за ранкову втечу.

Швидко роблю кілька кадрів для Туману, повертаю ключ у запаленні та мчуся до спортзалу. Подалі від цієї змії-спокусниці.

Кілька годин поспіль молочу грушу. Одяг промок, по тілу скочуються крапельки поту, але я не зупиняюся. Б'ю кулаком по уявному супротивнику знову і знову, удар за ударом викидаючи із себе непотрібні емоції.

Дівчина - лише мета. Потрібно буде скинути її з вікна – скину, треба буде привези її до Туману – зроблю. А якщо треба буде послати її до бісової матері і повернутися назад - поїду, не прощаючись.

Я виходжу з душу, розтираю тіло рушником, одягаюсь і, закинувши на плече спортивну сумку, прямую додому.

***
Я якраз доїдав пиріжки, напечені і люб'язно надані мені тіткою Катею, коли хтось почав ломитися у двері.

Пошта? Свідки Єгови? Політична агітація? Або... Кіра?

Кинув на тарілку недоїдений пиріжок і швидким кроком попрямував до дверей. Моїм проколом було не подивитися у вічко, перш ніж відкрити двері. Тому що за за дверима своєю обеззброєною усмішкою світила Христина.

- Якого біса ти приїхала? - Затягую її до квартири і з силою грюкаю дверима. - Якщо твій батько дізнається, що ти тут, зі мною, зсилкою на інший край країни цього разу я не відбудуся.

- Ну що ти, котику, невже зовсім не сумував за мною? - дме пухкі губки і намагається заповзти своїми руками мені під футболку дівчина.

Я різко відсуваю її від себе і намагаюся виставити за двері. Перед цим, звичайно, переконавшись, що їй є куди йти. Туман уб'є мене, якщо з його донькою щось трапиться.

- У мене зараз немає часу, Кріс, я на завданні. Повертайся назад, поки батько не посадив тебе під домашній арешт.

- Я вже досить доросла, щоб не боятися свого тата. - Здається, вона навіть не думає про те, щоб лишити мене одного. Не знімаючи взуття, граційною ходою йде вглиб квартири і відчиняє одні двері за іншими, перевіряючи, що за ними знаходиться.

- А ось і спальня з великим ліжечком, - каже з придихом і розстібає верхній гудзик блузки.

- Е, ні-ні-ні. Давай я викличу таксі. У якому готелі ти зупинилася? - Вичікувально дивлюся на неї, витягаючи з кишені телефон.

- Любий, ти, здається, не зрозумів. Я приїхала до тебе і вийду з цієї спальні лише після того, як ти виконаєш усі мої бажання.

Я ковтаю слину, що зібралася в роті, намагаючись не піддатися на її провокації.

- Який готель? - Мій голос звучить байдуже, але насправді я трохи на взводі.

Тільки не через Кріс.

Я раптом уявив, що Кіра могла так само заявитися до мене,  і укласти мене на лопатки одним видом свого неперевершенного  тіла.

За одну ніч ця дівчинка заволоділа всіма моїми думками. Це хіть, не інакше. Просто потрібно провести з нею ще кілька ночей, щоб збити оскомину та втратити інтерес.

- Христино, зараз твої дії недоречні. Я на завданні, говорю ще раз, так що будь добра, повертайся до столиці і чекай мене там.

Дівчина примхливо дме губки, висловлюючи свою образу, а мені все одно. Хочу якнайшвидше позбутися надокучливої ​​дівчини і цього задушливого солодкуватого запаху її парфумів.

Проходжуся по ній поглядом: довгі стрункі ноги, ідеальна фігура, великі груди та гарне обличчя, ось тільки замість мізків - силікон. Щоправда, у ліжку їй справді немає рівних.

Кілька місяців вона крутила переді мною своїм задом, спокушала, робила прозорі натяки, і я таки здався. Навіть забув про обережність і про те, що я перебуває в будинку Тумана.

Христина не встигає відповісти. З сусідньої квартири почулася голосна музика, а ще якісь чоловічі голоси.

У голові відразу ж вимальовуються тисячі картинок, що відбувається в суміжній з моєю спальнею кімнаті.

- Ось за це й не люблю ці клопівники, - кривиться Кріс, з огидою поглядаючи на спільну з Кірою стіну. А мені не до її зауважень, я зараз готовий рознести все довкола від злості. Якого біса вона розважається там з кимось, коли ще вночі стогнала піді мною?

До музики додаються стогін і скрип ліжка. Якщо це той чувак з універу, я відіб'ю йому все що нижче поясу. Чомусь одна думка про те, що хтось ще може володіти Кірою і насолоджуватися її теплом і чуйністю, викликає в мені бажання трощити все на своєму шляху.

- Христино, мені треба йти.  Тож вибач, що не зможу приділити тобі потрібної уваги. - Хапаю дівчину за лікоть і тягну до дверей. - Напишеш, в якому готелі зупинишся, якщо буде час – обов'язково зазирну. - Захлопую двері перед її носом і мчу у бік балкону.

Як тільки забігаю в кімнату, знову чується цей огидний глухий удар об стіну та стогін.

Перестрибую через перила і смикаю за ручку двері, які зазвичай завжди відчинені. Але двері не піддаються, а на шибках опущені жалюзі. Нервово ходжу балконом, не знаючи, що робити. Не стукати ж у двері? Чи стукати?