О, мій Бос - Ірен Васильєва

- Майкле, ти що це робиш? – Хриплий шепіт моеї Лізі говорив сам за себе. Посміхнувся. Во також збуджена. Я не один страждаю.

- Приймаю ліки, щоб уникнути струсу мозку. А що? – Намагався говорити якомога спокійніше, стримуючи сміх з останніх сил.

- Ти знову зі своїми жартами? Ось бачиш, до чого вони вже тебе довели?

- Ну ... якщо для того щоб ти мене поцілувала, мені треба терпіти твої ж побої, то я готовий терпіти.

- Майкле, не випробовуй долю. – Знову шипить моя кішечка. Лишилося лише кігтики в мене запустити. И ватро було уявити як це може бути, як між організм миттєво відреагував.

Довелося швидко направляти думки в іншому напрямку.  

- До речі, чим це ти мене так стукнула?

Лізі зніяковіла і відвела погляд.

- Ось цим. - Вона обережно перевела погляд на величезну колоду, що наразі спокійнісінько лежала поряд.

Від побаченого мої очі напевно дуже збільшилися, тому що Лізі зніяковіла ще більше.

- Цим? Та ти жартуєш, мабуть?

Вона заперечливо хитнула головою.

- Мила. Я взагалі сумніваюся, що ти зможеш його підняти, не те щоб когось їм ще й стукнути. – Я був шокований.

- Ну ... судячи з шишки на твоїй голові. Хочу тебе запевнити, що ти дуже применшив мої можливості щодо цієї... – Вона ткнула пальчиком в цього монстра. - Запевняю тебе, я це змогла зробити.

- Так, я охоче вірю, що змогла. - Провів пальцями по лобі, намацуючи величезну шишку, що наливається.

- Вибач. – Світла від ліхтарика вистачило, щоб розгледіти. Що моя кішечка червониє.

-Та, гаразд, сам винен. – Посміхнувся. Намагаючись злагодити ситуацію.

-Ти так і не відповів на моє запитання.

- На яке самє? Вибач, але після зустрічі моєї голови з цим деревом, я щось погано розумію. – Ой-ой. Відчуваю мене зараз викинуть на вулицю до стайки голодних комарів. Потрібно швидко щось робити.

- Чому ти прийшов до мене? – Її поглядом можна було різати лід.

- Якщо розповім, ти розізлишся.

- А якщо не размажешь, стукну тебе знову.

Повисла мовчанка. Я розумів що прийдеться все розказати, але ж так не хотілося згадувати про Соню. Лише одна згадка про неї і Лізі знову закриється в собі. І…. я майже впевнений добром це не скінчиться. Принаймні для мене. Але й промовчати не вийде. Що заважає Елізабет з ранку побачити з якого намета виповзає Соня. А я впевнений, що Соня зробить все так, щоб Лізі точно помітила.

Скривився. Будь що буде. И став розповідати.

- Це все, через Соню. – Випалив і замовк. Спостерігаючи за реакцією дівчини.

Лізі змахнула руками до неба.

- Не вірю, що збираюся це запитати, але все ж таки зроблю це. І що з нею його розу трапилося?

- Ну ... Вийшло не велике непорозуміння.

- А конкретніше, можна?

Скривився. Показуючи своє ставлення до ситуації в яку потрапив.

- Вона, напевно, забула, хто в якому наметі спить. І…

- І що? – схрестивши руки на грудях, підштовхнула швидше відповідати.

- І... і вона зараз спить у моєму наметі. Гола.

Я бачив, як зіниці Елізабет помітно збільшилися. В її очах хлюпалися і біль, і ненависть одночасно. І я розумів, що заслужив усе це повною мірою. В усьому винен тільки я один.

І що накажете робити далі? Як вчинити правильно? Я не готовий поки мати сім'ю. А Лізі хоче цього. Але й втратити її теж не можу. І як бути?

- Ти нічого не скажеш? – Жекілька хвилин вона продовжувала мовчати.

- А що ти хочеш, щоб я сказала? – Ледь прошепотіла.

- Не знаю. Ну хоч щось. Тільки не мовчи будь ласка.

- Майкл, я…. Я не знаю що тобі сказати. Я взагалі не розумію, чого ти хочеш від мене. Зовсім нещодавно, ти чітко дав зрозуміти, що я ніхто для тебе, така тимчасова розвага.

- Ні, ти не тимчасова розвага.

- А хто тоді? Розкажи мені, хто ми один одному? Куди можуть завести нас ці стосунки? Чи є у них майбутнє? І найголовніше питання, чи є вони ці відносини взагалі?

Я не знав, що їй відповісти. Вона цілком права. Що я можу запропонувати їй? Я поки що сам точно не визначився, яким хочу бачити своє майбутнє. А що я можу запропонувати їй?

- Ти так і будеш мовчати? Чи даси відповідь хоч на якесь моє запитання?

Знову повисла тиша. Вона сумно засміялася.

- Знаєш, я не хочу і не буду тимчасовою розвагою. Я хочу нормальних стосунків, які мають шанс на майбутнє. Хочу сім'ю, дітей. Старості з коханим зрештою. Але ти ... ти не можеш мені всього цього дати, як би сильно я того не хотіла, як би сильно я тебе не кохала.

Я завмер на місці. Лізі мене кохає?

Сльозинки повільно котилися її обличчям. Як би мені хотілося її обійняти та заспокоїти. Запевнити, що все буде добре.