О, мій Бос - Ірен Васильєва

- А що я тобі такого сказала? На правду не ображаються, люба. Так, милий? – Лізі вирішила і мене втягнути у цю розмовку.

- Дівчатка, давайте ми не будемо сперечатися? – спробував трохи їх примирити.

- Та хто ж сперечається, я просто вказую на факти. - Лізі не збиралася відступати.

- Ти чому Майкла називаєш милим? Він не твій милий, а мій. – Шипіла Соня.

- О, а я так подивлюся, святе місце довго порожнім не буває?

Вона окинула мене таким пропалюючим поглядом. Не знаю як ще не спалахнув на тому ж місці.

- Ні, я не чій. Я сам собою. - Так, треба терміново спростовувати всі наполегливі аргументи Соні, що ми пара. А то, Лізі дивишся ще взбрикне і спалить мене вночі разом із наметом.

- Ведмедик, не треба перед нею щось приховувати. Нехай знає, що ми пара.

А я вже кипів від злості, що ось-ось був готовий когось потримати за горло.

- Соня МИ НЕ ПАРА. - Та я вже просто волав на весь ліс.

Але один погляд на соню дав зрозуміти. Дамочка точно ненормально. Вона вирішила все для себе. В її очах ми пара. А все інше її не цікавить.

І це вже не на жарт починало лякати. Від таких як вона не слід було чекати щось доброго чи хорошого.

Ну мама? Ну допомогла так допомогла.

Елізабет

Минули кілька тижнів, були гіршими в моєму житті. Бачити його поряд, відчувати знайомий і такий рідний запах, і не мати змоги до нього доторкнутися. Було дуже боляче.

Вечорами море пролитих сліз. А вранці, наче нічого не сталося, натягнувши звичну усмішку, йшла на роботу.

Рука так і тягнулася роздрукувати заяву про звільнення і покінчити нарешті з цими тортурами. Але, але в такому разі я втрачу можливість тихо їм милуватися. А я без нього не зможу. І як бути далі не розумію.

Я сама себе мучила. Но не була готова ось так піти. Знаючи що більше не зможу його побачити.

***

Щорічна поїздка фірми на відпочинок відбулася. Все було чудово. Я раділа можливості трохи відпочити. Свіже повітря. Відмінний настрій. І, хоч ми з Майклом і розлучилися, все ж таки продовжувала тішити себе якимись надіями. Надіями на те, що він з рештою зрозуміє яку помилку зробив. І все виправить.

Але як виявилося моїм мрім ніколи не доведеться стати дійсністю. Ті розлетілися в порох.

Майкл притягнув цю мимру Соню із собою. Хоч він і потім казав мені, що вона сама приїхала, так би мовити «матуся» знову розстаралася.

Я звичайно схилялася вірити йому. Але не розуміла, чому він не виставить її геть. Послав би її назад. Но Майкл цього не зробив. Тож не дивно що я йому не вірила. І с кожною хвилиною мої підозри та злість ставали все більшими.

 Перший день відпочинку, так добре розпочавшись з кожною своєю хвилиною, котився під укіс, і до кінця дня вибив у мене весь ґрунт з-під ніг.

Закрившись у своєму будиночку, проридала майже до самого ранку. А потім вирішила, що з мене досить. Скільки ж можна? Чому я повинна сумувати коли цей… цей там розважається.

А те, що він розважається, я чомусь не сумнівалась.

Майкл продовжує жити далі. Ходить такий задоволений, а я тут зума сходжу за ним. Зводжу себе, страждаю. А йому все одно.

Притягнув свою мимру, і життя налагоджує. Несвідомо зжала руки в кулаки.

Ну що ж, якщо так, то я їм покажу якою я можу бути колючою.

А що? Поп'ю трохи його крові, годі тільки мою пити.

Проведу свій відпочинок за повною програмою. А якщо звільнить, то й фіг з ним. Хоч помщуся за пролиті сльози.

Прийшовши до таких висновків нарешті змогла спокійно заснути. З думкою про те, що завтрашній день обіцяє бути веселим. Принаймні для мене.

А все інше, мене не повинно хвилювати.

На другий день поводилася немов закохана березнева кішка. Була сама люб'язність.

Я бачила, як це діє на Майкла і була горда собою. Сутичка із Сонею мене потішила. І треба визнати, навіть настрій мені підняла.

Виявляється, бути стервом навіть весело. Олію у вогонь підливав і наш новий фінансовий директор Скот. Хоча він і не знав, що виявився замішаним у нашу кашу, яка вже давно кипіла.

На робочому місці він мені просто мило посміхався. А тут, так би мовити у не формальній обстановці, почав активно виявляти свій інтерес.

Він був досить привабливим та кумедним. Високий, підтягнутий. Постійно мене смішив. І не упускав можливості виявити свою галантність. То руку подасть. То з наметом допоміг. Хоча інструктор дала чіткі вказівки, як усе зробити. І я б без проблем сама впоралася.

Але від його допомоги все ж не відмовилась.

Коротше кажучи, чим вище піднімався мій настрій, тим більше починав смурніти Майкл.

А це означало, що не все втрачено. Що я йому не байдужа. Може, його треба було трохи підштовхнути? Допомогти прийняти рішення.