Виходь за мене, милий - Міа Натан

- Доброго ранку! - він підвівся й налив мені свіжозвареної ароматної кави.

- Пробач мені за вчорашнє. - сказав він, подаючи мені горнятко. - Я не повинен був на тобі зриватися. Підвищувати голос взагалі недопустимо! Вибач, сонечко!

Я відставила каву й кинулась до нього. Обхопила його за талію й міцно-міцно притислась до його широких грудей. Сльози котились по щоках самі собою. Я навіть не намагалась їх зупинити.

- Це ти мені вибач! Я така ідіотка!

Він обійняв мене сильно й водночас ніжно. Погладив по голові, як маленьку дівчинку. Поцілував у маківку. Потім підвів рукою моє обличчя, погладив по щоці великим пальцем й почав губами збирати сльозинки. Від його ніжності я розревілась ще сильніше.

- Ну, що ти, моя дівчинко! Моє рідненьке серденько! Не плач! Не муч мене ще більше! Все добре! Я тебе дуже кохаю! Обіцяю, все у нас буде чудово! Йди до мене!

Він підхопив мене на руки й поніс на диван, на якому я провела таку страшну ніч. Там посадив до себе на коліна й почав цілувати так, як уміють лише його губи. Я відповідала пристрасно й віддано. Я хотіла більшого.

- Візьми мене, Максиме!

Я сама не повірила, коли почула як мої губи вимовили цю непотребну банальщину. Від такої несподіванки я стушувалась й заховала обличчя у нього на грудях.

- Ти впевнена, що дійсно цього хочеш?

- Як ніколи!- пробурмотіла я в його могутні груди. Потім таки набралась хоробрості, підвела голову й промовила, — Я прошу тебе кохати мене!

Його не треба було просити двічі. Він так і зробив. Й це було чудово! Він дійсно кохав мене. Ніжно - преніжно! Його пестощі були лагідні, як проміння вранішнього літнього сонечка. Але рухи його тіла були сильні й такі, що не потребували вказівок! Він чудово знав, як принести жінці задоволення. Це було як катарсис! Хай звучить пафосно, але так і є! Я пережила хвилю задоволення! Й ця хвиля була висхідна! Перший оргазм був з домішкою болю. (Ще б пак, таке довге утримання! Яка ж я дурепа!) Два наступних абсолютно бездоганні! Мені здалось, я навіть трохи його налякала, коли раптом не змогла стримати голосний (можливо, навіть занадто голосний) стогін.

Потім, коли я лежала у нього на грудях, а його руки заспокійливо пестили мене, я не втрималась і запитала:

- Так хто там у тебе розкішна у ліжку?

Він засміявся так щиро й відкрито, що я, також, не втрималась й розсміялась.

- Ти! Ти моя єдина розкішниця на все життя!

- Звучить наче з підтекстом, але все одно приємно! Ти як? - запитала я у нього.

- Питаєш! Фантастично! Зараз я абсолютно щасливий! Хай навіть би помер зараз, було б не шкода, бо я бачив рай.

- Навіть не думай про таке. У мене досі лоскотно там, я все ще хочу. Так що, судячи з усього, ти й є мій рай. І я свій рай нікому не віддам! Ні людям, ні чортам, ні янголам, ні, тим паче, всяким хтивим демонесам! Затям це! А краще, викарбуй кров'ю!

Він знову засміявся.

- Так, моя королево!

Після цього випадку, після першої нашої близькості життя наше стало менш різноманітним. Тому що секс почав займати у нас багато часу, який раніше ми витрачали на прогулянки, відвідини всіляких цікавих місць та ресторанів. Ні, не подумайте, що ми безвилазно сиділи вдома й тільки тим й займались, що кохались. Зовсім ні. Ми так само любили всі ці речі й з задоволенням продовжували всім цим займатися, але вже менше. Бо не можна осягнути неосяжне та як кажуть росіяни "впихнуть невпихуемое". А ще ж треба й колись спати!

Одним словом, ми були щасливі!

Пройшло десь з місяць такої ідилії. Ми по трошки вгамували наш "голод" один до одного. Увійшли, так би мовити, у ритм сімейного життя.

У Максима, на щастя для сімейного бюджету та на жаль для часу, що ми проводили разом, привалило дуже багато роботи. Він днював і ночував в офісі. Я дуже сумувала за ним. Мені його реально не вистачало. 

У мене ж вже з'явилися мої постійні, так би мовити, "ритуальчики", які допомагали зорганізувати день. Я постійно була на зв'язку з моїми хлопчаками та дівчатками з фірми, часто безпосередньо спілкувалась з клієнтами, яких я називаю мої "фірмові туристи". Для мене життєво необхідно не втрачати свою присутність у житті моєї фірми. Хай навіть я впевнена в людях, на яких її залишила. Перебуваючи тут, в Азії, я з захопленням вигадувала й формувала нові пропозиції.

Крім того, я кожного дня приблизно в один і той час мала невеликий променад набережною з обов'язковим заходом в улюблені крамнички та продуктові лавки на базарчиках, аби придбати найсвіжіші морепродукти, фрукти та овочі.

Одним словом, наче і я була при справах.

Декілька разів Максим брав мене з собою в офіс. Не буду приховувати, я сама напросилась. Мені було цікаво подивитись, де він працює. Та й побути з ним трошки довше. Як виявилось, нічого такого — звичайний величезний офіс у величезній помпезній споруді величезної міжнародної корпорації. І все це у самому центрі Гонконгу.