Виходь за мене, милий - Міа Натан

- Не псуй такий чудовий день своїми штучками. Я ясно бачу, що ти намагаєшся зробити.

Від несподіванки він закліпав очима та здивовано витріщився на мене. Але швидко опанував себе. Його погляд став звично іронічно-спокійним.

- І що ж я намагаюсь зробити?

Питання я проігнорувала. Я, взагалі, волію ігнорувати дурні запитання.

- Ходім спати!

Я відвернулась й пішла у спальню.

- Зрозуміло! Значить сьогодні знову Мікі Маус, - почула в спину.

~~~~~~~

Що я хочу вам розповісти про життя у Гонконзі! Не взагалі, а конкретно моє. Нудно! (Я вже як Шерлок у британському серіалі!)

Кожного ранку Максим біжить у справах. Поки його не було у Гонконзі їх назбиралось чимало. Додалися клопоти з партнерством, адже Макс уже одружений й нічого не заважає займатися його офіційним оформленням. Також, він вирішив не затягувати з оформленням мені посвідки на проживання. Сам він має посвідку на постійне проживання. Я, як його законна дружина, маю право отримати тимчасову посвідку. В моєму випадку це буде (назва цієї штуки мене надзвичайно дратує, але як є) залежна віза або віза залежної особи. Це означає, що я можу знаходитись в цій чудовій країні, поки ми одружені.

Отож, моє ясне сонечко, встає дуже рано вранці. Кросівки на ноги й на вранішню пробіжку набережною, з обов'язковим відвідуванням місцевої маленької пекарні. Випічка там просто карколомна. Різноманітна і дуже смачна! А який у них хліб ... Ммм ... Особливо з апельсиновою цедрою. І все тільки-тільки з печі. Багато з добре знайомих нам європейських наїдків мають легкий азійський відтінок, й від того вони ще цікавіші та смачніші!

Максим не забуває кожного ранку після того, як набігається, зайти до них та купити мені до кави якісь смаколики. Такими темпами, скоро стану кругленька й смачненька, як львівські пампухи. Мабуть, й собі час починати бігати.

Але наразі я з величезним задоволенням гуляю містом. Просто блукаю без особливої мети. Я обожнюю такі прогулянки! Але робити це своїм постійним заняттям? Дуже швидко втрачається свіжість сприйняття.

Попервах разом з випічкою Максим приносив свіжу троянду. Це надзвичайно мило й неабияк підіймає настрій.

Загалом, наші стосунки були ... рівні. Зранку я інколи пила з ним каву й проводжала його на роботу, але загалом він їхав дуже рано. Тож, тихенько збирався та від'їздив, не потривоживши мій сон. Своїм святим обов'язком я вважала приготувати для нас вечерю. У мене ж повинні бути хоч якісь обов'язки. Максим старався не затримуватись на роботі. Отож, вечори наші були як у будь-якої сімейної пари. Ми вечеряли разом, виходили на прогулянку, дивились фільми, інколи ходили у якийсь ресторанчик. Все як у всіх … звичайно … рівно.

Максим не полишав спроби, якби так сформулювати, спонукати мене до сексу. Погляди, дотики, обійми, ледь вловимі та завжди неочікувані поцілунки в шию, щоки, плечі, скроні; звичайно, класика, поцілунки руки.

Я відчайдушно намагалась не дозволяти йому цілувати себе в губи його фірмовим поцілунком. (Лише від згадки заводжусь, хай йому!) Декілька разів Максу вдалося вивести мене з рівноваги своїми викрутасами, яких у нього величезний арсенал.

До прикладу, ми збираємось вийти прогулятись. Нічого особливого. Просто набережною біля дому. Він уже чекає в коридорі.

- Кицю, ти скоро?

- Так, котику, вже біжу!

Коли я з’являюсь перед його ясні очі, пильно дивиться на мене. Потім починає повільно наближатися.

- Мала, ти сьогодні просто приголомшлива! Нова блузка? Тобі дуже личить! Єдине, що…

Він простягає руку й майстерно розстібає верхнього ґудзика, торкнувшись моєї шкіри. Я притихла. Як казав у свій час Вінні Пух: “Це “ж-ж-ж” недарма!” І дійсно.

Максим промовляє:

- І ще одне.

При цьому нахиляється все ближче до мого обличчя. У мене перехоплює подих так близько його губи. Серденько починає збиватися з ритму. А він просто знімає заколку-крабіка з мого волосся.

- Так набагато краще, — спокійно говорить він та йде до дверей.

Більш ніж впевнена, хоча й не бачу його обличчя, зараз він задоволено посміхається.

- Чого стоїмо, Катеринко? Пішли вже.

Ось таке постійно.

А ще дехто став полюбляти ходити по квартирі з голим торсом. Бачте, задушно. Було. Поки я йому не натякнула, що якщо занадто часто щось бачиш, виникає звикання й нівелюється ефект. А якось я обмовилась, що мене більше хвилює ледь оголене тіло, мовляв, щоб була якась загадка. До речі, це правда. Й тоді, о диво, у квартирі стало прохолодніше, хоча клімат-контроль завжди підтримує комфортні 22 градуси, а Максим почав ходити у сорочках з розстібнутими верхніми ґудзиками. Ось таке чортзна-що відбувалось в нашому домі.

Я розуміла, що це все якось ненормально. Тим паче я зовсім не снігова королева. Взагалі, всі ці його штучки-дрючки таки спрацьовували. Врешті, я також без сексу вже бозна скільки. Мені всередині інколи так лоскотало, аж до болю. Але ця наша дурнувата домовленість!

Інколи мені хотілось, щоб він не був таким принциповим й проявив чоловічу наполегливість. Але для нього слово є слово. Знаючи його, напевно це ще й урок мені. Хоче добитись довготривалого ефекту, вимучити.

Та ще й ця Аніта! Вона як незрима тінь виникає у самі не відповідні моменти. Дякувати Богу, вони з Томасом не з'являлись на нашому горизонті. Хоча, можливо, з Томасом я була б не проти тут зустрітися. Він дуже легкий в спілкуванні і як приятелю йому немає рівних. Точно було б веселіше.