Фіктивний шлюб Генерального - Ірина Романовська

Іноді мені шкода, що в моєму арсеналі немає маховика часу, як у Герміони Ґрейнджер, щоб можна було повернутися в минуле та виправити все. Тоді я зробила б усе можливе, щоб Олег дізнався про сина ще вісім років тому.

— Доброго дня! — До класу входить молода жінка років двадцяти п'яти.

Олег знову закочує очі, що свідчить про те, що серйозно сприймати її думку він  не зможе.

А от я буду. Я не Олег, мені не важливо скільки років шкільному психологу. Я просто хочу почути думку спеціаліста.

Класна керівниця залишає нас у класі самих.

— Наважуюсь припустити, що така поведінка Тимура пов'язана з напругою вдома. Він поводиться доволі агресивно, щоб підсвідомо привернути вашу увагу, щоб ви побачили, як йому погано. Найчастіше як буває в родині: після сварки у батьків не вистачає сил на ігри чи розмови з дитиною. І діти через певний час приходять до висновку, що це все стається через них, що вони причина того, що мама і тато не можуть жити в мирі та злагоді. Тож я ще раз повторюся: погана поведінка Тимура є наслідком проживання в умовах хронічного сімейного конфлікту. І якщо атмосферу всередині родини не змінити, то потім це може призвести не лише до посилення поведінкових проблем, а й до психічних розладів.

— Ви натякаєте на те, що ми робимо із сина психа, бо іноді з його мамою сперечаємось? — насуплені брови, роздуті ніздрі та стиснуті щелепи Олега транслюють усе, що він думає з приводу висновків психолога.

Ще одне неправильне, на думку Тітова, слово від молодої жінки й він вибухне вогнем, як той дракон.

— Олегу, припини, — кладу долоню на його передпліччя.

Намагаюся стати громовідводом, щоб шкільний психолог не стала жертвою грізного директорського характеру Тітова.

— Ні. Я не кажу, що лаятись — ненормально. Але іноді сімейні конфлікти протікають у досить різкій формі, з гучними заявами батьків один до одного. І якщо конфлікт не вирішується швидко, це завжди відбивається насамперед на дитині. Я, ні в якому разі, не втручаюся у вашу родину, просто прошу мене почути. Якщо між вами виникають спірні ситуації, то пам'ятайте, чим голосніше ви їх з'ясовуєте, тим негативніше це позначається на вашому синові.

— Я вас почув. Ще якісь зауваження? — Олег знову нетерпляче коситься на годинник, хоч знає, що нарада без нього не почнеться.

— Якщо ви не заперечуєте, я б хотіла, щоб Тимур походив до мене на годинну розмову двічі-тричі на тиждень. Можливо, в такий спосіб вдасться краще зрозуміти його стан і віднайти спосіб, завдяки якому він зможе впоратися з проблемами.

— Ми про це подумаємо. А тепер, даруйте, але нам із мамою Тимура треба йти. — Олег хапає мене під лікоть — я ледве встигаю стати на ноги — і тягне нас у бік дверей.

— Так-так, я розумію. Але прошу, подумайте над моєю пропозицією. — Психолог робить легкий кивок головою, погоджуючись із роздратованим батьком. З легкою доброзичливою усмішкою проводжає наші спини, ніяк не виказуючи своїх справжніх реакцій на таку поведінку Олега. — Усього найкращого.

Тітов продовжує тягти мене до виходу. Якимось дивом мені вдається переставляти ноги та не падати. Зупиняємося лише біля його позашляховика.

Олег відпускає мій лікоть та не слідкує за тим, що мене трохи веде убік від втрати рівноваги. Дихаю так, ніби бігла стометрівку. Без розминки.

— Увечері все обговоримо, — сідаючи за кермо, каже до мене Олег. — Тебе підвезти?

— Ні, дякую, я на своїй, — киваю у бік своєї зеленої малолітражки.

Швидко попрощавшись, Олег зі свистом летить на своєму монстрі на роботу. У мене теж день розписаний по хвилинах: забрати Тіма зі школи, пообідати разом, потім відвезти його на тренування з футболу. А перед цим ще дві години позайматися вдома платними перекладами.

З Олегом була домовленість зустрітися увечері, але він з'являється на порозі моєї квартири вже за годину. Відразу проходить на кухню та просить чашку кави.

Спиною відчуваю як він пильно стежить за мною, шкіра між лопаток горить вогнем. Руки трохи трусять від такої мовчазної уваги. Завантажую порцію меленої кави в резервуар кавоварки та тисну «старт».

— Що ти думаєш щодо висновків шкільного психолога? — розвертаюся обличчям до гостя, що сидить за обіднім столом, та підтверджую свої здогади. Олег справді дивиться прямо на мене.

— Якщо вона вважає, що спроможна допомогти — у чому я сумніваюся — можемо поводити Тіма до неї. Аби не зробила гірше. Зелена ще.

Ха, а я все гадала, коли Олег висловиться з приводу її віку. Ось, будь ласочка, дочекалася.

 — Але в мене є інше розв'язання озвученої проблеми.

Отакої. А мені ж наче здавалося, що Олег не сприйняв до уваг  побоювання вчителя та психолога.

Мені стає ніяково.

— Ось тримай, — Олег передає мені до рук маленький документ, на першій сторінці якого  я зустрічаю своє фото з новим прізвищем. У новому паспорті вказано, що відтепер я Яна Олександрівна Тітова.

— Не зрозуміла, — відриваю очі від дивних рядків і з підозрою зиркаю на Олега. — І як, скажи на милість, твоє прізвище допоможе нам упоратися з поганою поведінкою Тимура? Що це все означає? — Я приголомшено трясу новим документом. — Він хоч справжній?