Катастрофа для мільйонера - Альма Лібрем

Я ледь відмахнувся від дурнуватого бажання пригорнути її до себе міцніше і сказати, що нікуди вона не піде. Прояви владного характеру — це, звісно, дуже добре, але я не можу змушувати вагітну жінку стовбичити біля мене, скільки мені заманеться.

Якщо, звісно, вона чекає на дитину, а не вигадала такий чудовий жарт, аби відволікти увагу та зірвати наші з Наташею заручини… На моє власне прохання.

— Так, кохана, звісно.

Леся втекла, а я лишився з мамою сам на сам. І, судячи з того, як уважно вона на мене дивилась, ця розмова не мала бути простою.

— Отже, — погрозливо промовила вона, — увесь цей час ти крутив роман з помічницею і навіть не думав мені сказати.

— Мамо, я не думаю, що ми зараз в гарному місці, щоб з’ясовувати стосунки.

— Ну, для таких новин воно ж було досить гарним… — вона явно багато чого хотіла мені сказати, але затнулась, коли побачила, як до нас поспішає Котляревський-старший.

Я ж скористався цією можливістю, щоб теж втекти. Доки мама пояснювала Наталчиному батькові, чому все так сталось і де вони припустились помилки, я відступив трохи далі… І потрапив у лабети журналістів. Питання сипались на голову, мов горох з мішка, і я зміг видихнути з полегшенням, тільки коли мене взяли під лікоть та відвели вбік.

Проте вся радість втечі розтанула, коли я зрозумів: це Наталія. Їй же треба все пояснити…

— Наташо, — я винувато почесав потилицю, — пробач, що все так вийшло. Я розумію, що ти чекала трохи іншого…

— Та всі чекали, — відмахнулась Котляревська. — А дочекались от… Того, що маємо зараз. Як на мене, це не привід для смутку. Чи не так? Радіти треба, що все так гарно скінчилось!

— Ну… Так. Напевне, — несміливо озвався я. — Тобто, ти не сердишся?

— Анітрохи. Я бажаю вам з Лесею щастя, а ми з тобою одне одному не підходили, — заявила Наталія. — Я вважала, що мої батьки не сприймуть це правильно, у них був такий собі… Ряд вимог до мого обранця, і ти їм дуже подобався. Проте зараз цілком очевидно, що ми не можемо бути разом, і це добре!

Я й сам видихнув з полегшенням. Здається, Наташа “хотіла” цього весілля приблизно так само, як і я, а зараз була рада здихатись нав’язаного батьками зв’язку. Напевне, ми могли б все з’ясувати і без втручання Лесі, просто поговорити, як дорослі люди, але вже як вийшло, так вийшло.

— А де ж твоя щаслива наречена? — роззирнулась Наташа. — Щось я Лесі не бачу.

— Та вона в туалет вийшла…

— Щось вона там дуже довго. З півгодини, мабуть. А їй не погано? Кириле, — тепер дівчина справді розхвилювалась, — ми повинні негайно її знайти. Вона ж вагітна!

В останньому я був не впевнений, але раптом справді? В грудях знов піднялась хвиля тривоги, і я поспішив за Наташею до вбиральні. Навіть не подумав, що це може нас скомпрометувати. Журналісти трохи поклацали камерами в спини, але ми навіть не озирались, так поспішали.

У вбиральню Наташа заскочила сама — і вилетіла назовні вже за хвилину.

— Кириле, — видихнула вона, — Лесі там нема. Вона кудись поділась. Дзвони їй!

Я швидко набрав номер свожї непосидючої помічниці і ледь не застогнав від розчарування.

Катастрофа, ясна річ, не відповідала.

От трясця!