Брехня - Надія Борзакова
- А щодо Дерека .... І добре, що ви розлучаєтеся. Не варто було й одружитися, чесно кажучи.
- Ось як? - я мимоволі посміхнулася.
- Саме так. Тому, що я пам'ятаю, якою ти була в одинадцятому класі. Як сяяли твої очі, як здавалося, що ти летиш над землею. Тому, що я пам'ятаю, якою ти стала після від'їзду - привидом себе колишньої з прихованим болем у очах, які постійно сміялися. А поруч з Дереком цей привид просто додав до форми успішної жінки форму ідеальної нареченої і дружини, - вона зітхнула, - Я мало знаю про життя, Віка. А про любов ще менше. І, може щось не те кажу зараз, але поруч з тобою повинен бути або чоловік, що знову запалить вогонь у твоїх очах або нікого взагалі.
У цей момент я розридалася. Так, як не плакала, напевно з того дня в клубі дев'ять років тому.
- Ві-іка. Пробач. Пробач, будь ласка, що я засмутила тебе, - перелякалася Оля.
- Не засмутила, - прохникала я, - Ти .... Така вже в мене доросла. Ти стала кращою за мене, як я і мріяла.
- Неправда. Я й на половину не така сильна. Ти он не побоялася сказати, що не поїдеш за бугор вчитися, а я все ніяк ...
- Не треба бути сильною, потрібно бути щасливою, - якби не ... не він, побоялася б, - Це найголовніше. Решті навчишся поступово, - не тому, що не буде іншого виходу, а просто дорослішаючи, - А тут хороший медичний університет і ми всі поруч. Крім того…. Тепер-то є відмінна причина: в Польщі більше нікому за тобою доглянути.
- А що Дерек? Тобто він, як я зрозуміла не хоче розлучатися ....
- Я знайду тут адвоката. Все ж я більше з комерційного, а не з сімейного права. Він і займеться розлученням, а моя присутність навіть не знадобиться. І рано чи пізно Дереку набридне.
- За стільки років не набридло.
- У будь-якому випадку, я буду тут. З тобою, мамою і татом. Вдома. А те, що за паперами я не вільна жінка нічого не означає. Адже того, хто запалить вогонь в моїх очах я поки не зустріла.
- Зустрінеш. Обов'язково. Ти така гарна. І добра, і розумна.
- Оль, він може з'явитися на випускний. Мені дуже шкода. Я не хотіла псувати свято, а вийшло судячи з усього ще гірше, ніж якби ...
- Я закінчу школу в будь-якому випадку, Віко. Отримаю атестат, потанцюю вальс і зустріну світанок. Ніякий скандал, якщо він і буде, цього не змінить, зрозумій вже. Я дуже ціную те, що ти хочеш для мене і мами з татом свята. Що бережеш наші почуття і таке інше. Але ніякі церемонії не є важливішими за тебе. А замість того, щоб дозволити хоч чимось тобі допомогти, ти переживала все на самоті - робила те, чого ніколи не дозволяла мені. Скільки вже? Місяць? Два?
- Майже три. Я застала їх, коли ми поверталися з моря.
- Ну чому я не поїхала з тобою ... повисмикувала б волосся тій сучці!
- Це не її провина. І не його, і не моя. Хоча не так - винні якраз всі троє. Але це не важливо. Вже не важливо. А тепер давай вмиємося і будемо спати.
- Я з тобою ляжу. Простежу щоб ти поспала.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно