Поворот долі - Hevi
Олег підійшов і хотів мене обняти, я відійшла і дивлюся на нього злим поглядом, думаю він зрозуміє , що не має права мене на людях обнімати, офіційної пропозиції стати його дівчиною я ще не почула.
- Що сталося? Шепоче мені на вухо Олег.
- А чого ти руки розпускаєш на людях?
- Я думав ми разом, я що не можу обняти кохану дівчину?
- А з чого це ти взяв, що я твоя дівчина? Хмикнула я.
Хай знає своє місце, а то бачте руки він розпускає, нема чого.
- Значить не моя? Ну нічого потім я з тобою поговорю на цю тему, на одинці.
- Хах, налякав, прям колінка трусяться.
- Колінка не знаю, але трусити тебе буде точно, зранку провіряв.
Я одразу почервоніла згадавши, що було сьогодні зранку. Сподіваюся ніхто не побачив цього.
- Вже пізно, Ані мабуть пора вже відпочивати, а нам теж пора, зранку на роботу . Сказав Олег та підморгнув мені.
- Ні, не йдіть ще, мені так скучно в цих чотирьох стінах весь день. Хочеться вже втекти звідси нарешті. Аня засмутилася.
- Ми приїдемо до тебе завтра. Старалася я підтримати подругу.
Аня нехотячи, але відпустила нас. Ми спустилися вниз, за кермо я не хотіла сідати, втомилася за весь день і захотілося трохи відпочити, тому сів Олег і ми поїхали до мене.
Приїхавши до мого будинку я побачила Юру з букетом квітів біля під'їзду. Тільки цього мені бракувало. Подивилася на Олега , а в нього бачу прям пар іде з носа, злий як бик. Ой, що зараз буде?
Вискакую з машини перша і біжу одразу до Юрасика:
- Що ти тут робиш?
- Ну, ти звільнилася з роботи, я не знав , може в тебе щось сталося, ти не говорила, що хочеш піти, а може тобі потрібна допомога, ну от тому я от прийшов. А і забув це тобі.
Він простягує мені букет квітів, я тільки хотіла його взяти як пронісся Олег мов вихор і заїхав Юрі в обличчя. Я дивлюся на нього величезними очима.
- Що ти робиш? Крикнула я.
- Що він тут робить? Чому він знову крутиться біля тебе? Я ж казав, щоб більше не бачив його почуч з тобою?
- Ти що хворий? Ти не маєш права так себе поводити, я не твоя власність. Юра просто хвилювався і прийшов провідати мене. Ми просто друзі. Тобі пора вже додому, давай їдь звідси. Я повернулася до Юри. - Ти як? Все добре, тебе щось болить?
У нього з губи тече кров. Я беру його під руку:
- Ходімо до мене, треба зупинити кров.
- Ти вибираєш його, так? Ти добре подумала? Не пожалієш?
- Олег, я зараз не хочу тебе бачити, ти побив людину просто за її доброту. З тобою просто немає сенсу розмовляти зараз.
- Як скажеш.
Олег розвернувся і пішов до своєї машини. Мене неприємно кольнуло в грудях, мені не подобається вся ця ситуація, але він повів себе як ревнивий підліток, одразу махає кулаками. Олег вдарив по газах і рвонув з місця, я вже почала хвилюватися за нього, щоб він не наробив дурниць в пориві гніву.
З Юрою піднялися до мене і я обробила йому рану. Поставила чайник та зробила нам чаю. Пояснювати Юрі щось у мене не було бажання, але треба було розставити крапки над і, щоб більше не виникало таких ситуацій.
- Я знайшла іншу роботу, тому і звільнилася. Там мені набагато краще і перспективи набагато більші.
- Оль, а цей хлопець, він твій брат?
З такого запитання я попирхнулася чаєм, що за думки у цього хлопця, хіба так поводять себе брати?
- Ні Юро, це мій хлопець.
- Ааа, ясно. Вибач, мені мабуть пора.
Юра почав збиратися додому.
- Так, уже пізно, тобі і справді пора.
Біля дверей Юра захотів мене поцілувати та я не дозволила йому цього зробити:
- Не треба, я думала, що все тобі пояснила. Юро, і буде краще якщо ти більше не будеш шукати зустрічі зі мною.
- Вибач, я...
- Не треба, добраніч.
Я зачинила двері і пішла в кімнату, завалилася на ліжко і так хотілося написати Олегу, але я ж перед ним ні в чому не винна, тому хай він перепрошує, а не я. Ранок, як то кажуть, вечора мудріший.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно