Гордість і упередженість - Джейн Остін
— Можеш не сумніватися, — відповіла місіс Філіпс, — бо місіс Ніколс учора ввечері була у Меритоні. Я побачила, що вона проходить повз мене, тож узяла й навмисне підійшла до неї, щоб дізнатися — правда це чи ні, а вона відповіла, що це — істинна правда. Містер Бінглі приїздить найпізніше — у четвер, а може, і в середу. Вона сказала мені, що спеціально йде до крамниці м'ясника, де збирається замовити м'ясо на середу, і що зараз вона має три пари качок, достатньо вгодованих, аби їх забити.
Старша міс Беннет, зачувши про його приїзд, не втрималась і почервоніла. Уже багато місяців не розмовляла вона про нього з Елізабет, але тепер, тільки-но вони залишились удвох, Джейн сказала:
— Я помітила, як ти поглянула на мене, Ліззі, коли наша тітка принесла нам цю новину. Я знаю, що не змогла приховати свого хвилювання, та не думай, що це — через якесь глупство. Я лише на хвилину знітилася, бо знала, що в цей момент усі обов'язково поглянуть на мене. Запевняю тебе: мені від цієї новини ні холодно ні жарко. Мене радує лише одне — те, що він приїздить сам, а це значить, що ми не будемо бачитися з ним часто. За себе я не боюсь, я боюся, що скажуть інші.
Елізабет розгубилась. Якби вона не бачила його в Дербіширі, то могла б повірити в те, що він і справді приїздить саме з тієї причини, про яку було заявлено. Але ж вона досі вважала містера Бінглі небайдужим до Джейн і тому не відкидала можливості, що він приїхав за порадою свого друга або набрався сміливості та приїхав, цієї поради не спитавшись.
«І чому, — думала інколи Елізабет, — і чому цей бідолаха не може приїхати до цілком законно орендованого ним будинку без усіх оцих пояснень? Була б на те моя воля, то нехай би чинив, як йому забажається».
Незважаючи на заяви і справжні — але приховані — думки Джейн про свої почуття напередодні приїзду містера Бінглі, Елізабет неважко було побачити, що ця звістка мала сильний вплив на її сестру. Вона хвилювалась і нервувалася більше, ніж зазвичай.
Тема, що так жваво обговорювалась їхніми батьками приблизно рік тому, знову вийшла на перший план.
— Любий мій, тільки-но містер Бінглі приїде, — сказала місіс Беннет, — неодмінно засвідчіть йому нашу повагу.
— Ні за що на світі. Це ви змусили мене минулого року зробити йому візит, пообіцявши, що коли я туди піду, то він обов'язково одружиться з однією з наших дочок. Але цього не сталося, тож я не збираюсь, як той дурень, знову бути хлопчиком на побігеньках.
Дружина ж наголосила, що всім місцевим джентльменам буде конче необхідно засвідчити повагу до містера Бінглі, коли той повернеться до Недерфілда.
— Терпіти не можу оцього етикету! — відповів містер Беннет. — Якщо містеру Бінглі потрібне наше товариство, то нехай сам до нього прагне. Він знає, де ми живемо. Я не буду витрачати свій час, ганяючись за своїми сусідами щоразу, коли вони кудись їдуть, а потім повертаються.
— Я знаю лише, що коли ви не засвідчите йому свою пошану, то це буде вкрай неввічливо. Але я переконана, що це не завадить мені запросити його до нас пообідати. Незабаром мають повернутися місіс Лонг та Гулдінги. Разом з нами це буде тринадцятеро — і йому якраз вистачить місця за столом.
Втішившись цим висновком, місіс Беннет змогла легше сприймати нечемність свого чоловіка, хоча її дуже пригнічувало, що в такому разі всі її сусіди зможуть побачити містера Бінглі раніше, ніж вони. Тим часом день приїзду наближався…
— Я взагалі починаю жалкувати, що він приїде, — сказала якось Джейн своїй сестрі. — І що з того? До нього мені абсолютно байдуже, зате гидко, коли про це тільки й говоритимуть. Матінка хоче мені добра, але вона не знає — та й ніхто не знає, — як я страждаю від її слів! З яким полегшенням я зітхну, коли його перебування в Недерфілді скінчиться!
— Як би я хотіла втішити тебе, — відповіла Елізабет, — але тут зовсім нічого не можу вдіяти, і ти це добре знаєш. На відміну від інших, я не отримую задоволення, закликаючи до терплячості тих, хто страждає; до того ж терплячості тобі позичати не треба.
Містер Бінглі приїхав. Місіс Беннет — за допомогою слуг — примудрилася дізнатися про це раніше за інших і тим самим максимально подовжити для себе період хвилювання та метушливості. Вона рахувала дні, що залишилися до того часу, коли йому можна буде надіслати запрошення, і знемагала від неможливості побачити його раніше. Але на третій ранок після прибуття містера Бінглі до Гертфордшира вона побачила з вікна своєї гардеробної, як він заїхав у двір і попрямував до будинку.
Місіс Беннет негайно покликала дочок, аби поділитися своєю радістю. Джейн, виявляючи рішучість характеру, залишилася сидіти за столом, зате Елізабет, аби зробити приємність своїй матері, підійшла до вікна, подивилася, побачила разом з містером Бінглі містера Дарсі, потім повернулася до столу і знову сіла біля своєї сестри.
— Там з ним якийсь джентльмен, мамо, — сказала Кітті. — Хто б це міг бути?
— Мабуть, якийсь знайомий, моя люба; звідки мені знати.
— Ба! — вигукнула Кітті. — Здається, що це саме той чоловік, який був тут з ним раніше. — Містер… не пам'ятаю його імені — такий високий та гордовитий.
— Боже милостивий! Та це ж містер Дарсі! Хто б міг подумати! Що ж, кожен приятель містера Бінглі буде в нас бажаним гостем, але якщо чесно — то один лише його вигляд викликає в мене огиду.
Джейн здивовано і схвильовано подивилася на Елізабет. Вона майже нічого не знала про їхню зустріч у Дербіширі й тому співчувала своїй сестрі, уявляючи ту ніяковість, яку Елізабет мусить відчувати при їхній чи не першій зустрічі після того, як вона отримала від містера Дарсі пояснювального листа. Обидві сестри почувалися досить неспокійно. Вони хвилювалися одна за одну і — звичайно ж — кожна за себе, зовсім не чуючи, як їхня мати продовжувала розводитися про свою антипатію до містера Дарсі та про свій
