Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Знову спалахують вогнем твої дреди. Я якось забуваю, що хоча ти й лев, а я мисливець, однак тепер я перебуваю у твоїх джунглях. Бетонних джунглях. Я повертаюся, хочу зникнути, але ніхто не рухається, всі стоять як укопані. Натовп застиг, та потім подається вперед. І згодом цей натовп починає стрибати, а я — стою на місці. Чиясь нога наступає зверху м’ні на ступню, і ще одна, і ще, та якщо я теж не почну стрибати, вони всі підімнуть мене своїми скоками під себе й розтопчуть.

Це все ти.

Ти кажеш їм, щоб вони зімкнулися і затоптали Вавилон. Тепер я стрибаю під твій спів для них — про мене. Ти лев, а тепер ти ще й ковбой, який хоче прогнати з міста Божевільну Лисину. Я дивлюся в землю і баси затовкують мене в неї щоб мене можна було розтоптати. А гітара пронизує натовп як спис прямо в моє серце. Я думав що минув усього день після того як ми тебе застрелили але спинившись на мить розумію що минуло вже два і незрозуміло де я спав чи в Ґарбиджлендсі чи на Дюк-стриті чи в парку не помічаючи як вечір переходить у ранок а ранок знов у вечір і так два дні поспіль. А де я був де провештався всенький день не пам’ятаю. Але думати я до пуття не можу бо ти нападаєш на мене і всюди куди не гляну шлях м’ні загороджують люди може тому що десь тут має бути Джосі Вейлз а з ним і Папа Ло і я тепер бачу що це ти так замислив.

Я дивлюся вгору і бачу, що люди сидять і на деревах, і в одного з них неодмінно має бути волина, націлена м’ні в голову. «Ти січеш, на що нарвався, чи хочеш іще? — питаєш ти, звертаючись до мене, і тільки до мене, і тільки я один розумію, що ти насправді маєш на увазі. — То ти вважаєш, вилупку, себе аж таким крутим поганцем? Що можеш ось так прийти, бомбоклат, і відправити в пекло усе й усіх? Ти задумав розправитися з Могутнім гонгом? А може, ти вирішив стерти також і Його імператорську величність? Джа тут, вилупку, і він вирве твоє мерзенне серце. Джа спрямує свій перст, як блискавку, і спалить тебе, перетворивши на жменьку попелу, що годиться тільки того, аби до нього підійшов паршивий пес, задер лапу й посцяв, щоб усе це разом зі смородом стекло в канаву Ти січеш, на що нарвався, чи хочеш іще?»

Ні. Більше я не хочу, бо я помічаю їх: немовля з крилами кажана, безроте немовля з двома очима, і ще одне, з ротом і триоке, і всіх їх оточує синє полум’я, і вони неспішно пливуть через натовп, а я хочу вигукнути: «Люди, ви що, їх не бачите?! Не бачите цих демонів?!» Але люди дивляться на тебе, тільки на тебе. Щось крадькома ковзає м’ні по ногах, треться об щиколотки. Я кричу, але одночасно зі мною реве гітара і гасить мій крик. Може, якщо не бігти, а спробувати йти потихеньку, то вдасться втекти. І ось я іду, пробираючись крізь натовп, але всі скачуть, розмахують руками, кайфують, співають, а ліворуч звідси — околиця, ліворуч від мене — хлопчача школа Волмера, де мене ніхто не помітить, тому я беру ліворуч, а юрма все співає й ворушиться, співає й танцює — так, що не видно дороги, але я все йду і йду, і весь час думаю, і, коли врешті підходжу до краю парку, ще один голос промовляє: «Нікуди тобі не дітися, вилупку», — а ти починаєш співати «Так сказав Джа».

Я думаю податися на схід.

Ні.

«Так сказав Джа».

Ніякий, бомбоклат, дапі мене не зловить.

«Так сказав Джа».

Ні, вони мене все ж таки зловлять.

«Так сказав Джа».

Джосі Вейлз знайде мене і вб’є, і він це робитиме не зволікаючи, бо я забагато знаю. А може, мене знайде Папа Ло — й уб’є повільно, щоб усім поганим хлопцям була наука.

Так.

«Так сказав Джа».

Нікому не вбити Могутнього гонга.

«Так сказав Джа».

Я прискорюю крок. Я йду, мої ноги рухаються все швидше, але ти стаєш дедалі голоснішим, голоснішим, голоснішим, і я зупиняюся, дивлюся й бачу, що ти став наче ближчим, ніж раніше. Відмотай довгу волосінь, щоб обдурити рибу. І ось ти дивишся на мене, і я не можу рушити. А немовлята з крилами кажана й синім полум’ям усе ближче; я їх не бачу, але відчуваю і не можу від них утекти, — бо на мене дивишся ти. Зупинись. Чуєш мене? Зупинись! Це не мій був план тебе вбивати; м’ні навіть байдуже, живий ти чи мертвий. Облиш мене, дай мені спокій, вошивий шизонутий расто! Я ж знаю, ти дивишся на мене, — «так сказав Джа». На сцені настільки людно що ти не можеш навіть поворухнутися там і шеф поліції в хакі і білий чувак з камерою і прем’єр-міністр стоїть на «Фольксваґені» а чорних там ціла хмара і вони такі чорнющі що схожі на тіні вбрані в одяг і вони співають танцюють викаблучуються в темряві. І ти співаєш і твоя примара-дружина і всі співають і натовп співає і твій голос у всьому цьому розчиняється.

Я дивлюся на тебе і бачу, як твої губи ворушаться — вони співають одне, але говориш ти щось інше. «Поглянь сюди, хлопчику Вавилону. Подумай, на що ти зважився: піти проти Його імператорської величності Хайле Селассіе? Основа його — у святих горах. Браму Сіону Джа любить більше, ніж усі оселі Якова. Преславні речі говорилися про тебе, о місто Боже. Пригадаю я їм Рахав[265] і Вавилон, які знають мене. Филістія[266] з Тиром