Похований велетень - Кадзуо Ісігуро

— Щиро дякую, пане. Зі свого боку, хоча я і бачу вашу перев’язану руку, присягаюся не користатися цим для того, щоби шукати для себе виграшного становища.

— Дякую, сер, хоча рана й незначна.

— Гаразд, пане. З вашого дозволу.

Старий лицар видобув меча — йому і справді знадобилося для цього чимало часу — й стромив вістря в землю, точнісінько так само, як і раніше біля каїрну велетня. Та замість того, щоби спертися на зброю, він зміряв її поглядом, у якому поєднались утома та прихильність. Потому Ґавейн узяв меча обіруч і підняв його — при цьому поза його стала надзвичайно величною.

— Акселю, я відвернуся, — сказала Беатрис. — Повідомиш мене, коли двобій закінчиться, і нехай він не буде ні довгий, ні нечесний.

Спочатку обоє чоловіків стояли, спрямовуючи мечі вістрями донизу, щоби не втомити рук. З висоти Аксель добре бачив їхні позиції: суперники стояли щонайбільше за п’ять кроків один від одного, тільки Вістан під невеликим кутом відхилився у протилежний від Ґавейна бік. Постоявши так якийсь час, Вістан зробив три повільні кроки праворуч, через що могло здатися, що його виставлене вперед плече вже не було під захистом меча. Проте, щоби скористатися такою перевагою, Ґавейнові довелося би подолати відстань між ними майже блискавично, й Аксель анітрохи не здивувався, коли лицар, із докором дивлячись на воїна, і собі зробив декілька обережних кроків праворуч. Тим часом Вістан змінив положення обох рук на руків’ї меча, й Аксель не був певен, що Ґавейн помітив цю переміну, — ймовірно, Вістан своїм тілом частково загороджував лицареві огляд. Але Ґавейн також змінив положення рук, даючи можливість вазі меча переміститися з правої руки на ліву. Тож суперники застигли у своїх нових позиціях, і недосвідченому глядачеві могло би видатися, що їхні положення один щодо одного майже не змінилися. Втім, Аксель збагнув, що ці нові позиції мали інше значення, ніж початкові. Йому вже давно не доводилося спостерігати за двобоєм так виразно, і його не полишало неприємне враження, що він усе одно не бачить і половини того, що насправді відбувається перед ним. Але чомусь він знав, що протистояння досягнуло апогею, що в такій позиції довго тримати паузу неможливо, тому хтось зі суперників буде змушений почати бій.

Попри це, його все одно неймовірно здивувала несподіваність того, як Вістан і Ґавейн зійшлись у сутичці. Усе сталося так, наче вони обоє зреагували на якийсь сигнал: раптом відстань між ними зникла і вони зчепились у міцних обіймах. Це відбулося так швидко, що Акселеві здалося, ніби суперники відкинули мечі й тепер тримали один одного у складному взаємному переплетенні рук. При цьому вони трохи крутилися, ніби танцівники, й Аксель нарешті побачив, що леза їхніх мечів — напевно, внаслідок величезної сили зіткнення — злилися в одне. Обоє суперників, дещо втихомирені таким розвитком подій, щосили намагалися роз’єднати зброю. Та зробити це було вкрай непросто, і обличчя старого лицаря було викривлене від напруження. Хоч Аксель і не міг роздивитися Вістанового лиця, він усе-таки помітив, як тремтять шия та плечі воїна, коли той робив усе можливе, щоби зарадити цій біді. Проте їхні зусилля були марні: з кожною секундою мечі наче склеювалися дедалі сильніше,і, здавалося, єдиним виходом було кинути зброю і почати двобій знову. Та жоден зі суперників не виявляв бажання поступитися, незважаючи на те, що ризикував у такий спосіб витратити всі свої сили... Урешті-решт щось піддалось — і леза роз’єдналися. При цьому якась темна крупинка — ймовірно, та сама субстанція, яка намертво зчіплювала їхню зброю докупи, — злетіла в повітря між ними. Ґавейн, у чиєму погляді були і подив, і полегшення, розкрутився трохи вбік і впав на одне коліно. Вістан натомість силою інерції майже повністю прокрутився навколо своєї осі й зупинився спиною до лицаря, спрямувавши вістря вільного тепер меча на хмари за скелею.

— Поможи йому, Господи, — сказала Беатрис, яка стояла поруч, і Аксель зрозумів, що цілий цей час вона спостерігала за поєдинком. Коли він знову подивився вниз, Гавейн уже опустив на землю і друге коліно. А потому високий силует лицаря викривився і повільно впав на темну траву. Він іще якусь мить пововтузився, наче засинав, намагаючись зручно вмоститись, і коли повернувся обличчям до неба, то, хоча його ноги так і залишалися підігнутими під тулубом, лицар виглядав задоволеним. Коли Вістан, стривожено крокуючи, наблизився до нього, Ґавейн щось сказав йому, проте Аксель був надто далеко, щоби розчути ті слова. Якийсь час-воїн стояв над суперником, забувши про меч, який він тримав біля боку, й Аксель побачив, як із кінчика вістря на землю падають-чорні краплі.

Беатрис притиснулася до нього.

— Хоча він і був захисником драконки, — сказала вона, — але ми від нього мали тільки добро. Хтозна, Акселю, де би ми були зараз, якби не він, і мені шкода бачити його загибель.

Аксель притиснув Беатрис до себе. Відпустивши її, він спустився трохи нижче, звідки йому було добре видно Гавейнове тіло, яке лежало на землі. Вістан мав рацію: кров дотікала тільки до невеличкого підвищення біля урвища і збиралась у калюжу без ризику перелитися через край. Від цього видовища Акселя охопила туга, та він також почував іще щось — хоча те почуття й було віддалене і розмите, — що великий гнів, який тлів у його душі, нарешті згаснув.

— Браво, пане! — вигукнув Аксель. — Тепер уже нічого не стоїть між вами та драконкою.

Вістан, який цілий той час стояв, утупивши погляд у загиблого лицаря, повільно, дещо похитуючись, підійшов до підніжжя насипу, і коли він подивився вгору, то виглядав наче вві сні.

— Я давним-давно навчився, — сказав він, — не боятися Смерті під час бою. Та все одно під час поєдинку мені здалося, що я чую в себе за спиною її тихі кроки. Вік віком, але він майже мене переміг.

Помітивши нарешті меча, затиснутого в руці, воїн зробив порух, наче збираючись устромити його в підніжжя насипу. Та в останню мить, коли вістря вже майже зайшло в землю, зупинився і, випроставшись, сказав: «Чи не рано ще витирати меч? Чому би крові лицаря не змішатися з кров’ю драконки?»

Він піднявся схилом насипу, все ще похитуючись, ніби п’яний. Зачепивши по дорозі