💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Похований велетень - Кадзуо Ісігуро

Похований велетень - Кадзуо Ісігуро

Читаємо онлайн Похований велетень - Кадзуо Ісігуро
жахіття перетворилися на прах. Але вони білими кістками лежать у землі й чекають, аби їх знайшли. Сер Ґавейн, моя відповідь незмінна. Я повинен спуститися до ями.

Сер Гавейн понуро кивнув.

— Я розумію, пане.

— Тоді я також запитаю вас, пане лицарю. Чи залишите ви це місце мені, а самі повернетеся до вашого вірного старого жеребця, який чекає внизу?

— Добродію Вістане, ви знаєте, що я не можу цього зробити.

— Так я і думав. Тоді гаразд.

Вістан пройшов повз Акселя та Беатрис і спустився камінцями донизу. Знов опинившись біля підніжжя насипу, він роззирнувся навкруги і сказав цілком новим голосом:

— Сер Ґавейн, земля тут виглядає дивно. Чи може таке бути, що її випалила драконка у свої кращі дні? Чи сюди часто вдаряє блискавка, щоразу випалюючи землю і не даючи зійти новій траві?

Ґавейн, який пішов слідом за Вістаном униз насипом, також спустився східцями, і вони вдвох якийсь час прогулювалися туди-сюди, наче друзі, котрі вирішують, де їм найкраще поставити намет.

— Добродію Вістане, для мене це також завжди було загадкою, — сказав Ґавейн. — Бо, навіть коли Квериґ була молодшою, ніж зараз, сюди вона не спускалася, тому не думаю, щоби цю землю випалила вона. Напевно, так було завжди, навіть коли ми вперше принесли її сюди й опустили в цю яму. — Ґавейн постукав п’яткою землю, ніби випробовуючи її. — Та, попри все, пане, місце тут хороше.

— Дійсно так. — Вістан, повернувшись спиною до Ґавейна, також перевірив землю ногою.

— Хоча, напевно, трохи завузьке? — зазначив лицар. — Бачите, як край доходить до самого урвища? Якщо загинути тут, то вниз не скотишся, проте кров швидко розтечеться вигорілою травою і почне крапати через край. Не говоритиму за вас, пане, та особисто я аніскілечки не хотів би, щоби мої нутрощі сочилися зі скелі, наче пташиний послід!

Вони обоє засміялись, і Вістан сказав:

— Нічого цим і перейматися, сер. Бачите, земля трішки піднімається перед урвищем. А щодо протилежного краю, то він надто, далеко звідси, і на цьому відтинку вистачає спраглої землі.

— Добре підмічено. Ну, отже, місце нам підходить! — Сер Ґавейн звів погляд на Акселя та Беатрис, які й далі стояли на насипі, тільки тепер повернувшись спиною до ями.

— Добродію Акселю, — весело гукнув він, — ви завжди були мастак у дипломатії. Чи буде ваша ласка скористатися своїм красномовством, аби ми могли піти звідси друзями?

— Пробачте, сер Ґавейн. Ви проявили до нас велику доброту і ми вам за це вдячні. Та ми прийшли сюди побачити, як зустріне свою смерть Квериґ, і якщо ви станете на її бік, то ні мені, ні моїй дружині буде нічого сказати на ваш захист. У цій справі ми згідні з паном Вістаном.

— Розумію, пане. Тоді дозвольте вас попросити принаймні ось; про що. Я не боюся чоловіка, котрий зараз стоїть переді мною. Та якщо мені судилося спіткати тут свою смерть, то чи відведете ви мого дорогого Горація вниз? Він не буде проти провезти на своїй спині пару добрих бритів. Вам може здатися, що він ремствує, та ви для нього не важка ноша. Заведіть мого любого Горація якнайдалі звідси, а коли він вам уже не буде потрібен, знайдіть йому гарну зелену луку, де він зможе досхочу їсти і згадувати старі часи. Друзі, виконаєте моє прохання?

— Ми охоче це зробимо, сер, і ваш кінь стане для нас спасінням, адже вниз із цих гір дорога не з легких.

— До речі, пане, — Ґавейн підійшов до самого підніжжя насипу, — я якось уже радив вам поплисти вниз річкою і повторюю свою пораду. Нехай Горацій відвезе вас униз, але, коли дістанетеся до річки, знайдіть човен, яким ви зможете поплисти на схід. У сідлі є олово та монети, щоби заплатити за переправу.

— Дякуємо, сер. Ми розчулені вашою щедрістю.

— Але, сер Ґавейн, — сказала Беатрис. — Якщо ваш кінь повезе нас обох, то як же ми спустимо з цієї гори ваше тіло? У своїй доброті ви забули про власний труп. І нам буде шкода поховати вас у такому пустельному місці, як це.

На мить вираз обличчя старого лицаря став урочистим, майже жалобним. Але потому він усміхнувся і сказав:

— Пані, змилуйтеся. Не обговорюймо плани поховання, поки я все ще сподіваюся на перемогу! Але хай там як, а ця гора для мене анітрохи не самотніша за будь-яке інше місце, і, крім того, якщо двобій закінчиться не на мою користь, мені страшно, на що доведеться надивитися моїй душі, коли мене поховають унизу. Годі, пані, ні слова про трупів! Добродію Вістане, чи є щось таке, про що ви хочете попросити друзів на той випадок, якщо фортуна від вас відвернеться?

— Я, як і ви, сер, волію не думати про поразку. Та лише цілковитий дурень не вважав би вас грізним супротивником, незважаючи на ваші роки. Тому я також маю одне прохання до цього доброго подружжя. Якщо мене не стане, то, будь ласка, допоможіть панові Едвіну дістатися до якогось гостинного села і скажіть йому, що я вважав його найбільш достойним серед учнів.

— Добре, пане, — сказав Аксель. — Ми зробимо все, щоби якнайліпше про нього подбати, хоч і через ту рану, яку він має, майбутнє його виглядає нерадісним.

— Гарно сказано. Ви ще більше нагадали мені про додаткові причини вийти живим із цього двобою. Отже, сер Ґавейн, приступімо?

— Я маю ще одне прохання, — сказав старий лицар, — цього разу до вас, добродію Вістане. Мені трохи соромно зачіпати цю тему, бо вона стосується того, що ми нещодавно мали приємність обговорювати. Я маю на увазі, пане, як нам оголювати меч. У моїх літах я тепер затрачаю неймовірно багато часу на те, щоби видобути свою стару зброю з піхов. Якщо ми з вами почнемо двобій, не оголивши мечів заздалегідь, то, боюся, я стану для вас нікчемною розвагою, бо ж відомо, як швидко вихоплюєте зброю ви. Уявіть: я шкутильгаю, бурмочучи під ніс прокляття, і шарпаю за свою залізяку то однією рукою, то другою, а ви тим часом розслаблено дихаєте свіжим повітрям, роздумуючи, чи відрубати мені голову, чи заспівати оду, чекаючи на мене! От якби ми домовилися оголити мечі перед двобоєм... Мені страшенно ніяково про таке просити, пане!

— Сер Ґавейн, ані слова більше. Я

Відгуки про книгу Похований велетень - Кадзуо Ісігуро (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: