Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль

Через кілька років після подій 2001-го Іван від участі в праворадикальному русі усунувся. Як людина практична і принципова, після затримань, ув’язнень і зрад він добре розумів, що далі починається зовсім інша гра – брудна, некрасива, яка має мало що спільного з тими ідеалами, які привели його туди.

Звісно, що далеко не всі люди з патріотичних організацій стали співпрацювати зі спецслужбами і служити Мордвинчуку. Ті, що сиділи по зонах, і ті, що лишилися на свободі і змогли відбитися від ментів, есбеушників і ефесбешників (у цьому напрямку ці служби завжди працювали разом), ще продовжували діяльність, але це вже була зовсім інша історія, яка оминула й Івана, і Сашу. Проте про бойову юність обидва згадували з ностальгією і розчаруванням, яке розчинялося в тому щасті, що вони отримали, зустрівши і палко покохавши один одного. Очевидно, саме про таких кажуть: розлучити їх може тільки смерть.

Після неприємних пригод у Заповіднику Саша повернулася додому втомлена і незадоволена собою. Прийняла душ, вибачилася перед Іваном за скандал, що вчинила зранку, і впала спати. Малий вже давно сопів у своєму ліжечку. Саша підійшла, механічно поправила простирадло – на вулиці, незважаючи на серпень, було задушно. Сумно посміхнулася. За хвилину вона вже спала. Перед тим як заснути, шепнула на вухо Іванові: «Мені здається, що з сьогоднішнього дня для нас починається щось радикально нове!» – «Радикально нове? – посміхнувся тихо Іван. – Знову?! О ні!»

Зранку він уважно слухав розповідь Саші і дивувався її вдачі. Якби на місці дружини перебував будь-який чоловік, напевне, все закінчилося б значно гірше. Щиро кажучи, починаючи своє розслідування, Саша також мала свій таємний розрахунок: було відомо, щодо жінки поставляться м’якше, а у донецьких, як стверджував і сам Іван, дійсно існували певні поняття відносно слабкої статі.

Потім вони на галявинці перед будинком повторили кілька прийомів самозахисту і нападу. Кращий спосіб скинути стрес – фізичні вправи, це Саша знала напевне, перевірено на практиці: весь адреналін виходив із тіла й мозку, наче вода з ганчірки, яку викручувала пральна машина. Перший її улюблений прийом самооборони – різкий удар кулаком у ніс. Після такого удару противник на кілька хвилин дезорієнтований, тож можна втекти або покликати на допомогу. Дуже ефективно. Другий прийом – підійти ззаду, кулаком сильно надавити на кадик, різко смикнути і зробити крок-два назад. Противник миттєво втрачає рівновагу, деякий час його можна тримати під своїм контролем, навіть якщо фізично ти слабший. Третій прийом діє у натовпі: бити по гомілках гострими або твердими носаками черевиків. Страшенно неприємно, особливо коли не можеш захиститися або відійти кудись вбік.

– Ну, і що далі? – відбиваючись від настирних ударів дружини, запитав Іван. – Де ж обіцяне вчора нове життя?

– Ха! – вигукнула Саша. – Буде тобі нове життя! Таке, що й жити не захочеться!

Іван зупинився і здивовано подивився на неї – такого він не міг собі уявити, адже він був страшенним життєлюбом, тож сприйняв слова дружини всерйоз.

– Та не переймайся, жартую я. Хоча хтозна… Просто інтуїція підказує, що цього разу я влізла в дуже небезпечну гру. Чужу гру. Навіть не розумію, що насправді відбувається і чим це може закінчитися.

– Ну якщо так, то добре, – посміхнувся Іван. – Перший раз, чи що?! Давай кілька кілометрів туди й назад? – запропонував легку пробіжку.

– Чекай, попрошу маму посидіти з малим.

За хвилину вони, не поспішаючи, побігли вздовж вулиці, щоразу вітаючись із сусідами.

– Щось змінилося? – нарешті стурбовано запитав Іван. – Я відчуваю, що щось змінилося… в тобі.

– Вчора… – Саша намагалася не збиватися з дихання. – Знаєш, то було наче ініціація. Я пройшла як над прірвою, по канату, балансуючи одними словами. Я зрозуміла, що можу більше ніж просто писати блоги під псевдонімом і лазити по маєтках Хазяїна…

– Що ж ти можеш зробити? Запишешся в опозиційну партію? Чи бомбу кинеш?

– Бомбу?! – засміялася Саша.

– Та з тебе станеться. Але одна бомба нічого не вирішує, ти ж у курсі…

– Так. Але я краще, ніж будь-яка бомба, погодься!

Село закінчилося, починався ліс, вони бігли по приємній м’якій стежці.

– Що ти маєш на увазі? – Іван поглядав на дружину занепокоєно.

– Я буду викликати вогонь на себе. Привертати увагу. Блефувати.

– Немає сенсу. Ти навряд чи комусь цікава. Якби ти мала зв’язки з опозицією, була б відомою журналісткою чи ще кимось, а так… Ну хто ти така? Звичайний юрист, офісний щур! Ти нікому не цікава! – Іван обігнав дружину.

– Е! За щура відповіси! – Саша зі сміхом стрибнула ззаду на могутню спину Івана, і вони повалилися на траву. – Я буду наступати тигру на хвіст! – кричала вона, сміючись і кусаючи чоловіка за вухо. – Гратися з вогнем! Я люблю гратися з вогнем! Так, кажеш, я нікому не цікава, так?!

4

Але перед тим, як стати тигроловом, чи то пак, наступити хижакові на хвіст, Саша взяла відпустку, зібрала малого і поїхала до Криму. Там, біля Нового Світу, від бабусі залишився будиночок, і тепер кожного літа, обов’язково наприкінці серпня – початку вересня, Саша або з батьками, або сама, або з Іваном їздила сюди. В інші літні місяці Саша Крим не любила: натовп спітнілих тіл, галас, неякісні продукти, скрізь черги, космічні ціни, за всі стежки, куди не поткнись, деруть гроші. А у вересні – зовсім інша історія: тихо, спокійно, чисте, наскільки це можливо, море, в якому майже немає відпочиваючих, ціни вгамовуються, місцеві відчайдушно б’ються за останніх клієнтів і скидають ціни. Останнє цього року було напрочуд важливо – так склалося, що наприкінці літа грошей родина майже не мала: багато довелося витратити на ремонт даху будинку, в якому жили, встановити новий котел для опалювання.

Іван знову сидів без роботи, планував чергову бізнес-авантюру, отже Саша розраховувала лише на свої відпускні. Вона склала бюджет витрат: на день виходило не більше ста гривень на двох із Філіпом – малому на морі подобалося, після двох тижнів, що вони провели тут минулого року, він позбавлявся нежиті й аденоїдів у носі на півроку.

Отже, альтернативи поїздці на море Саша не мала і, економлячи на всьому, що тільки можливо, в ті дні розмірковувала над украденими у держави олігархом Кардашем двома мільярдами доларів дуже часто і неквапливо. Інколи шарилася інтернетом,