Санаторійна зона - Микола Хвильовий
Чого в зажурі?
Це буде видно далі.
……………………………………………………………………………
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівці – ще, ще, ще…
Колчак. Юденич. Денікін – ще, ще, ще…
Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять… ще, ще, ще…
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
……………………………………………………………………………
Мчались місяці…
Минуло… я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті літ?
Коли це було?… А може, це васильковий сон?
Не знаю!
І от – літо, степове літо. Це степи біля Дніпра – недалеко Дніпро.
…Тепер ночі в літніх степах.
– Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так змалював —
– їй-право!
…Я приїхав.
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі єщо в пятніцу. Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
– Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
– Тебе дивує записка?… «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
– Що за дискусія?
– Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
…Я пішов.
– Де кімната ком’ячейки?
– Он!
Входжу. Дивлюсь – щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кіт у чоботях».
Ото штука!
– Ви секретар ком’ячейки?
– Я…
– Вас, здається, товариш Жучок?
– Так.
– Ну, так ми з вами знайомі. Пам’ятаєте?…
Вона, звичайно, все пам’ятає, але перше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
…Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочитала – прочитала «Что такое коммунизм» (без автора). Издание N-гo боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції і, може, й сам не знає, що він секретар ком’ячейки, а потім узнає й пише:
«Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться…»
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кіт у чоботях» і тоді вже був —
– «паходной Ленін…»
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна – «паходной Ленін» – таке ж іноді було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
– Товаришу! І вам не соромно?
– Дозвольте… я ж… їй-право… я ж…
Товариш Жучок очі драконом:
– Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
«Товаріщ такой-то в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл виговор от сєкрєтаря ком’ячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго недісціплінірованность на обсуждєніє обществєнного мнєнія партії посрєдством партійного суда на прєдмєт пєрєвода в кандідати ілі окончатєльного ісключєнія із нашіх коммуністічєскіх рядов.
Подпісь»
Точка.
Коротко.
Ясно.
І – трішки того… ніяково.
…Звичайно, як і тоді (тоді – в дикім степу), на ній колір хакі, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором хакі. Як і тоді, величезні чоботи не на ногу. Як і тоді:
– Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький.
…Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні – літні степові ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.
А от дискусія (у печінках сидить!).
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
– Дискусія – це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
– Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
– О-ох! У печінках вона сидить! (це, звичайно, не вголос).
– Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізму».
– Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…
Хтось підказує:
– Монополізація средств проізводства. І…
– І ідітє ви к чорту, сам прєкрасно знаю.
…А от на другім краю:
– Комєдія! Как всє заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтєсь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі.
Це до одного з тих, що все знають:
– Ну, от, єслі ви всьо знаєтє, скажітє: когда Тьєр разбіл велікую французскую коммуну – в 71 ілі в 48 году? А? От скажітє.
– А ви, товаріщ Молодчіков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажітє просто, что ви нє знаєтє. І тогда я вам скажу.
Молодчиков червоніє, і я червонію, багато з нас червоніє, бо більшість із нас – це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
– Це ж дурниці – ці дискусії, наче ми шкільники.
– І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Недостає ще екзамена з інспектором.
Іще чути:
– Да, наконєц, дайтє мнє на мінуту «Азбуку коммунізма».
– Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…
– От бачите, все ж одно не знаєте.
– Ах, оставьтє мєня, товаріщ…
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх), – громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі – кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихесенько, за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крові».
Але те забувається.
…Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
– Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказано – історичний матеріалізм? Ви як думаєте?
– Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
– Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами іноді було навіть дурно).
А все це називалось дискусія.
Товариш Жучок казала:
– Дзуськи! Не так. Ану, ви, товаришу Молодчиков?
Вона рішуче входила в роль педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу куховарку, на сьогоднішнього секретаря ком’ячейки – на «кота в чоботях».
…Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала
