На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари) - Станіслав Вінценз

Ґєлета дещо нудьгуюче запитав:

— А папі римському голову не відрубали? З крісла не скинули?

— Ні, — задумався Панцьо, — до нього щось ніхто не має охоти, крісло надто гаряче.

— На жару? — запитав Петрицьо.

— Хе-хе-хе, — засміявся Панцьо, — хай тобі буде на жару, а то й ще гірше…

— Чому ж гірше? — запитав Петрицьо.

Панцьо таємничо звірився:

— Папа заступає, щоб — рогів не було видно з-під сидіння, розумієте?

Він оглянув прискіпливо слухачів і махнув рукою.

Матарга подав голос задля великої політики, та через свято говорив примирливо:

— Що тут скажеш, шкода вас, дідусю, ви старенький. Але ж як не соромно таке розповідати? Скрізь є цісарі чи королі. Щоб короля прогнав пиячина? тьху! не гнівайтесь, але це неправда.

Панцьо теж відповідав терпляче з нагоди свята:

— Матарго, не будьте, як той щойно потовчений віл, який заблукав на чуже подвір’я і зовсім заціпенів. Що ви там бачили? Турків, оце й усе.

— Ще пруссів я бачив, скуштував їх, це найтвердіший нарід — вибухнув Матарга.

Панцьо роздратувався:

— Пруссів і все? У них befel, befel, такі ж дурні, як наші, і ще дурніші. Ка-кажу, пи-пиячина, шевчик полат-полатаний вдерся з вулиці на поверх, крикнув «abalrua», що означає — геть до чорта, сів собі на трон, і ось маєте!

— Господи! — зітхнув Вітролом.

— І що ж, на троні сидить пиячина? — запитав Мандат.

— Та яке там? Відразу ж його наступний прогнав, раз король, раз цісар, і — марш! І тому трон у них на показ, як у вас череп Дідушка, повішаний наверху в Головах, у розваленій хаті. Ніхто й не торкнеться.

— Якщо це правда, то якось безбожно виходить, — заявив Вітролом.

— Безбожно, неінакше, — погодився Пехкало.

— Щось в цьому є, — відізвався Цвилинюк. — Я не такий старий, але пам’ятаю, як раніше їх у нас називали «безбожними французами». Ні?

Найстарший Кочерган підтвердив:

— Ой, дійсно, називали.

Пехкало відкрив рота, щось пригадав:

— А знаєте, і справді називали! А чого? Запитати б у розумних.

— Ну, бачите, — втішився Панцьо, — тут нема чого й питати, бо безбожні та ще й які! попів вичесали акуратно до останньої вошки, будь-якого попа діти висміюють, обзиваючи: «a-bee, a-bee».

— Та й що кому з цього? — запитав Мандат.

— Знищено гладенько, — потішався Панцьо.

Вперше озвався Фока:

— Щось тут не так! Хто ж не знає, що люди не є рівними, і худоба не рівна, і навіть дерева зовсім не рівні.

— Не рівні, — погодися Панцьо з хитрою посмішкою, — я про це знаю найкраще. Це так, ґаздо, як regimentsmuzik, добре знаєте, марширує рівно, рівно загуде-заглушить, рівно затопче. А там унизу, під чоботами, під бубнами — є такий маленький спів, найкращий. І нічого, ого!

Панцьо перервав і уважно вивчав слухачів. Петрицьо жартівливо вставив:

— Форель співає?

— Замість палицею від вудки чи твердим словом.

Панцьо зміряв Петриця гнівним поглядом. Роздратовано говорив далі:

— А ще є таке дерево у лісі, саме цілком порожнє, сучкувате, а пнеться, вистрілює вгору, го-го! Душить інші дерева і ще й згори, само вже в світлі, кепкує. Таке потрібно відразу зрубати, викорчувати.

— А багачів теж знищили, викорчували у Франції? — цікавився Мандат.

Панцьо спохмурнів, пояснював з зусиллям.

— Ні, не знищили. Це так, мій Мандате: ти за цим прикладом махни до Коломиї, до крайсамту, аж на верх, на самий поверх, і крикни на крайсгауптмана — «марш!». Прожени його бардкою з крісла, а сам пузом розвалися на кріслі. Касу — в свої руки, а потім гукни на жандармів: «Habt acht, по моїй команді!». І хто ж тебе скине?

Мандат раптово обурився:

— На хріна мені здався крайсмат і каса, і сидіти поміж жандармами у смердючій Коломиї, щоб мене потім скинули.

Томашевський запитав по-суті:

— А бідняки розбагатіли там, у Франції?

— Як які, м’якому-дурному і тонкої шкіри вистачить, а котрий твердий-мудрий, то ще більше золота нахапав, ніж король. Але виженуть, знищать, — заспокоїв Панцьо.

— Я б не дозволив себе прогнати, — глухо буркнув Крашевський.

Панцьо надувся:

— Балаканина, ану спробуй, — підписав рівність, то й тягни рівність, — така конституція.

Молодий Ґіжицький запитав без страху, карбуючи кожне слово:

— Гаразд, але що це означає конституція?

Панцьо відрізав, не затинаючись:

— Погроза для одного, вудка для іншого.

Ґіжицького це не задовільнило.

— Слово заграничне, не наше, не польське, не руське, це знаю, але яке ж?

Савіцький, немов бажаючи прийти на порятунок, поспішно прошепотів:

— Латинське.

Панцьо плямкнув ротом, як пес, що ловить муху, а потім, заливаючись сміхом, як собака на прив’язі гавкотом, відповів:

— Латина, латина, па-паничу, для того, щоб краще дурити. В латинському костелі торохтять латиною, щоб ніхто не зрозумів, щоб краще вхопити на вудочку, а в тому іншому — уніатському, дуже хитро, нібито й розуміють церковну службу, але ще майстерніша конституція.

— То що це значить конституція? — вперто допитувався Ґіжицький.

— Цього людською мовою не передати, тому й латиною. Священики вигадали і закрутили. Це означає — постанова. Кажуть, що Бог так само заснував цей світ. Конституція така: якщо ти народився, то будеш мучитись і вмирати, а мук і смерті є багато на вибір. Оженишся, то маєш подурніти, бідувати, а біди — на вибір. Маєш дітей, то самі лайдаки, а лайдацтва — на вибір. Ти багатий, то відразу ж з власного бажання і великий розбійник, а розбою — на вибір. А якщо ти бідний, — Панцьо перервався.

— Бідний, то який? — пошепки запитав кєрманич Ґуцинюк.

Панцьо голосно засміявся.

— Щира душа, ніби й малий розбійник, але найбільший, бо бідних багато, і мають на вибір: здохнути з голоду або розбійничати, така конституція. Євреї так пояснюють конституцію: «konsty — tis te», що означає «хочеш, то зроби, але не мусиш». І правда, де цей «мус», щоб я загинув саме від багнету, від картечі, від холери чи від червінки? І правда, хто змушує форель, щоб вона хапала наживку? Чи я її хапаю рукою? Де там, рукою я б сполошив інших, а до тієї вудки, до конституції вони самі чемно горнуться, пхаються одна за одною, з води вискакують.

Мандат захихотів:

— Не лякайте нас, дідику, ми не форелі.

— Ні, я вас зовсім не лякаю, самі краще подивіться. Еgalitè — це ще гірша конституція, бо це означає рівність. Рівненько вудочки лягають, сто вудок, сто вудок, тисячу вудок, як краплини дощу, не розбереш, що це, і впіймається однаково як перший, так і сотий, така рівність.

Ґуцинюк знову несміливо запитав:

— Тобто як, рівність це недобре, чи як ви вважаєте?

Панцьо переможно розреготався.

— Як