Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

сили - він молодець, він мужик, він вибереться сам. Він також може привести підмогу. Спустившись на передостанній проліт, обережно визирнула. Її двері звідси видно дуже добре, біля квартири нікого нема. Ліфт зупинився внизу, грюкнув, вона почула, як розсуваються дверцята.

Бігом! Мій дім - моя фортеця!

Телефон вона поклала повз сумочку, він упав на підлогу, витрачати час, аби підняти його, Людмила не стала. Так, швидше, ключі. Верхній замок, три оберти, клац, клац, клац. Нижній, два оберти - клац, клац.

Ліфт загув, кабіна почала підніматися, тепер чомусь надто скоро.

Другі двері. Один замок, три оберти. Борідка кліча не хотіла потрапляти в замок, Людмила надто сильно тицьнула ключа в шпаринку, не втримала, в`язка впала під ноги, дзенькнула. Ну чому все так, а-а-а-а! Підхопивши ключі, Людмила знову застромила потрібний у замок, цього разу вдало. Три оберти. Клац. Клац. Клац.

Ліфт уже гудів зовсім поруч, ось зупинився на сьомому поверсі. Просто в неї за спиною. Зараз розсунуться дверцята...

Людмила не зайшла - влетіла в квартиру, смикнула на себе зовнішні двері, звільнила пальцем собачку, що блокувала верхній замок, він автоматично клацнув. Ззовні з ліфта хтось вийшов, кроки кількох людей. Зупинилися білі її дверей. Дзвінок. Вимогливий, довгий, пальця з кнопки не забирали.

Людмила знову натиснула на собачку, блокуючи замок, хряснула під трель дзвінка внутрішніми дверима, впустила сумочку на підлогу, звільненою рукою намацала вимикач, а коли в передпокої спалахнула люстра-бра, уже більш впевнено застромила ключ у замок, повернула його. Не стрималася - показала зачиненим дверям непристойний жест, виставивши вперед великого пальця. Зовсім як підлітки в кіно.

Притиснувшись спиною до дверей, раптом сахнулася - а раптом Малий? Набравши повітря в пересохле горло, крикнула голосно крізь подвійні двері:

-Хто? Хто? Вітя?

Відповіді не було, дзвонити не припиняли. Телефон, вони ж запросто можуть чирконути ножем по дротах над дверима з того боку, вона залишиться відрізаною від зовнішнього світу і почне волати з балкону сьомого поверху, сподіваючись на швидку допомогу, все ж таки Віталій Добрянський не дурний, зрозумів - вона таки в біді.

Дзвонити припинили. Навряд чи пішли, мабуть добираються до дротів. Людмила ступила крок до зали, на ходу вмикаючи світло.

З крісла назустріч їй піднявся Сергій Сергійович Жигун. Поруч з ним став ще один незнайомець, приблизно його ровесник. Ззаду, з спальні, вийшло ще двоє.

-Немає надійних замків. Є ілюзія. Я завжди це казав: хто хоче, той зайде. Добрий вечір, Людмило Петрівно. Там у вас за дверима гості, вони дзвонять, будьте чемною господинею.

Їй це здається. Просто здуріла від страху. Ступивши назад, Людмила наткнулася спиною на одного з незваних гостей. І аж тоді зомліла, осівши на підлогу. Підхоплювати її ніхто не збирався.

-Вона не двинула коні?

-Навряд. Мене більше хвилює, Денисе, чому вона сама, - відповів Жигун Савицькому, дав команду своїм людям: - Покладіть її кудись. На диван, чи що. І відчиніть двері, наші там рвуться.

7.

Вікна квартири Сошенків було видно з вулиці. Вони світилися. "Копійка", на який приїхав Малий, теж впізнавалася здалеку.

-О, бач, Вітька залишився, умовила, - Рибалка потер руки. - Нічого, зараз нарешті сядемо та дружбу зведемо. Наприкінці таких дурних днів у мене завжди настрій - зашибісь!

Оксана знизала плечима. Її загальний стан лишав бажати кращого, паскуднішим був лише спів Віктора Павліка, котрий рвався з динаміків радіо, що грало на весь салон машини. Рибалка розплатився, вийшов першим. Оксана не встигла.

Просто в бік "рено", яке підвезло їх додому, впилявся передком "вольво". Від несподіваної пригоди Рибалка вкляк на місці, Оксана вереснула, водій "рено" голосно вилаявся. "Вольво" здав назад, з машини вибрався новий знайомий Карася, один з рятівників, адвокат Віталій Добрянский, з яким вони розпрощалися менше години тому. Власник побитого "рено" нарешті отримав можливість вилізти, відразу кинувся на кривдника. Рибалка поспішив рознімати чоловіків - тут явно пахло крівцею.

-Ша! Ша, мужики! Братухо, я все бачив, він винен, будь-де підтверджу! Оцей, на "вольві", попав конкретно!

-Все нормально, все нормально! Я винен, мужик, винен я! - кричав і собі адвокат. - Компенсую, ремонт - запросто, бабки є, во! Диви, лопата!

Олег не повірив своїм очам - пухкий гаманець впав на асфальт, від удару посипалися суцільно зелені купюри. Реакція потерпілого водія "рено" виявилася прогнозованою - він нахилився і почав збирати купюри, точно вже свої, котрі покриють матеріальні збитки. Лише частково, а як же, лише частково, адвокат точно попав. Напевне, Люда на сабантуй запросила.

-Випив чи здурів?

-Стій тихо. На Людмилу напали, дзвонила з мобільного. Тепер трубка мовчить.

Цей день ще не закінчився. Треба хоч дізнатися, яке сьогодні хоч число, аби обвести навічно траурним олівцем. Дивуватися потім будемо, Карасику.

-Це ти так попереджаєш?

-Кажу - тихо стій. За нами можуть стежити.

-Ну ти герой...

-Потім розберемося. Я ментів не смикав, бо не знаю, що і як...

-Молодець. Виручай ще раз, - Олег здогадувався, хто може напасти на Людмилу, чітко уявляв собі, чого від неї хочуть, і хвалив, хвалив себе за таку милу прогулянку з Оксаною нічним Києвом.

-Тільки це й роблю.

Тим часом водій "рено" звівся на рівні ноги.

-Як будемо проблєми рєшать, браток? Свідєтєлі у мене єсть. Аж двоє.

-Скільки там нарахував?

-Сто сімдесят. Ти чо, мало, в натурє...

Эт-то школ-ла Соломона Фляр-ра

Школа бальных танцев, вам говорят.

Две шаги налево, две шаги направо,

Ша-аг вперед и две на-зад...

Радіо з машини репетувало і далі, звук ніхто навіть не думав скручувати, музичний супровід цієї сцени виглядав абсолютно тут недоречним.

-Поїхали до мене додому, розрахуємося.