Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

-Інших порівнянь на думку не спадає. Могло бути гірше, скажемо так. На що Алка розраховувала? Мене подробиці вашої розмови, взагалі - новоспеченої дружби не цікавлять у принципі. Чим вона тебе купила? Тільки так, - Олег зупинився, розвернув Оксану обличчям до себе. - Не кажи, що вона тут ні до чого і ти дійшла до ідеї посадити мене за згвалтування власним розумом. Інакше розмови в нас не вийде, вона закінчиться, толком не почавшись, стосунки з`ясовувати будеш удома з мамою.

-Ти покинеш її?

-Кого?

-Маму. Людмилу Петрівну. Адже через мене...

-Дурна, до чого тут ти? В нас дитина буде, а в тебе - братик. Чи сестричка, нехай вже.

Дівчина вивільнилася з його рук, ступила крон назад.

-Неправда.

-Правда, - дежа вю, розмова в "Альбені" повторювалася.

-Так швидко... Коли ж ви встигли?

-А ти коли? На відміну від тебе, мама твоя дурниць робити не збирається.

Вони знову рушили вперед, знову кілька хвилин помовчали.

-Чому ти відразу не сказав?

-Якби встиг, якби Алка не намалювалася, невже б тоді всього цього не сталося? Ти не зазіхнула б на право власної матері кохати?

-У мене теж є таке право.

-Ми ж почали домовлятися. Знаєш, я так думав собі - може добре, що ти встигла цеє... ну, дитини позбавитися... Невідомо як позначилася б на плід ота вся хімія невідомого походження, котрою тебе шпигували там, у підвалі...

-Звичайно, тепер можна говорити, тепер усе сталося вже... Чому все так... мені подобаються такі мужчини, як ти, я це аж тепер зрозуміла.

-Нікуди я не йду, маю надію довго і щасливо жити з твоєю мамою, з тобою, з нашою дитиною. Ти ще зустрінеш когось...

-Я відіб`ю тебе в матері. Все одно відіб`ю. Або з дому втечу.

-Отак! Куди?

-Кудись, не знаю ще. Придумаю.

-Слухай, доросла ж дівчина, від армії косити не треба, життя попереду. І потім, тікати з дому в такий момент - погодься, не по товаристському. Мамі хіба не треба допомагати? Заодно навчишся з немовлятами поводитися, набудеш материнського досвіду. Такий собі курс молодої мами.

-А ти що робитимеш?

-Працюватиму.

-А як тебе вб`ють? Чоловіків часто вбивають, особливо тих, котрі з пістолетами на роботу ходять.

-Поміняю роботу. За мене не переживай, тепер я за вас обох хвилюватися повинен.

-Ти все одно будеш зі мною, - уперто повторила Оксана.

-Це вже навіть не смішно. Ми від теми відійшли: чим тебе Алка спокусила?

Пауза.

-Вона... хто вона тобі?

-Ніхто. Власне, і не була ніким ніколи. Так, гарна лялька, партнерка по ліжку, безвідмовна і безсоромна. Чоловіки люблять таких.

-Завжди?

-Час від часу.

-Значить, моя мама сором`язлива, погана партнерка, негарна і ламається?

Олег зупиився, поклав дівчині руку на плече, а коли вона повернула до нього обличчя, лунко ляснув по щоці, не сильно, але відчутно. Оксана спробувала вирватися, та Рибалка схопив її за руку, підтягнув до себе, дав ще одного ляпаса, після чого дівчина стала на диво смирною, опустила голову.

-Ясно все? Чи повторити? Не чую?

-Не треба... Але запитання в силі лишається...

-Якщо ти за свої шістнадцять не вивчила добре власну матір і не зрозуміла, за що таких, як вона, можуть полюбити чоловіки, нам немає про що говорити. Читати тобі лекції я тут не збираюся. І обговорювати подібні теми з сопливим дівиськом теж. Прийдемо додому, зачинитеся в кімнаті, поговорите. І гуляти ми будемо так доти, поки свіже повітря витягне з тебе різну дурь. З такими настроями ти додому не підеш, мама і так надто перенервувала сьогодні, - звичайно, коли на все це наклалася зовсім недоречна саме сьогодні їхня фінансова помста. Ва-банк два або удар у відповідь, який наносить імперія. - Ну, то як? Розмова вийде?

-Хіба поки не виходить?

-Ні. Не виходить.

-Пусти руку, боляче тиснеш. Мене всі сьогодні б`ють, усі роблять боляче...

-Мене теж. Твоєю милістю, до речі, - Олег пустив руку, піша прогулянка тривала. - Не повністю твоєю. Ми вперто повертаємося до Алки Різник.

-Її Різник прізвище?

-Ким вона тобі назвалася?

-Аллою. Твоєю давньою знайомою. Журналісткою. Без переходу на "ти" відмовлялася вести розмову далі. Переповіла історію ваших стосунків. Ти над нею знущався, принижував, усіляко ображав, навіть бив. До речі, в це я повірю, - Оксана торкнулася щоки.

-Вибач. Можеш ударити мене, якщо стане легше, а краще - зрозумій, чому я підняв на тебе руку і чому це раніше зробила твоя мама.

-Проїхали. Ну, я їй теж поплакалася... Як завагітніла, як під твою машину кинулася, як ти до мене в лікарню приїздив, як потім з мамою закрутив, як я тебе ненавиділа, потім закохалася. Як заради тебе... ну, ти знаєш... І як ти мене образив.

-Більше нічого?

-Хіба я вже зовсім дурило, про ті всі справи в бомбосховищі стороннім людям доповідати?

-А про свою вагітність і аборти, значить, можна?

-Вона жінка. Пожаліла мене, я ж тоді на тебе люта була страшно, нічого не бачила перед собою. Плакала. Тут рідна душа, до того ж подруга по нещастю, ти її теж покинув, розтоптав кохання ментовським черевиком.

-Так і сказала?

-Ага. І мамі твоїй, каже, лиш горя наробить. Переконати матір, який ти поганий, не вийде, особливо після того, що сталося. Вона подумає відразу про дівочі ревнощі, мене зненавидить, словом, тільки гірше всім. Окрім тебе. Тому й запропонувала зробити так, аби ти теж поплакав. І відчув, як воно,