Бог Дрібниць - Арундаті Рой

Чоловіча реАкція —

повна сатисфАкція

То був Естин супровід. Друг сім’ї, який, за збігом обставин, теж якраз їхав до Мадраса. Пан Кур’єн Маатен.

Оскільки з Естою так чи так мав їхати хтось із дорослих, Маммачі сказала, що марнувати гроші на ще один квиток немає жодної потреби. Переїзд з Мадраса до Калькутти оплачував Бабá. Амму ж купувала собі Час. Адже теж мала спакувати речі і забратися геть. Щоб розпочати нове життя, у якому зможе дозволити собі жити разом з дітьми. Було вирішено, що до того моменту один із близнюків може залишатися в Аєменемі. Але не двоє. Разом вони завдавали клопоту. У хінхї хачо вуб анатас… Їх належало розділити.

— Може, вони й мають рацію, — шепотіла Амму, пакуючи Естину дорожню скриню і торбу. — Може, хлопцеві таки потрібен Бабá… потрібен тато.

Товстогубий мав їхати в купе по сусідству з Естиним. Він сказав, що спробує з кимось помінятися, коли потяг рушить.

А поки що залишив маленьку сім’ю утрьох.

Знав-бо, що над ними ширяє чорний ангел. Йде туди, куди й вони. Зупиняється там, де й вони. Капає воском з похиленої свічки.

Знали всі.

Про це писали в газетах. Про смерть Софі-моль, про «сутичку» поліції з параваном, звинуваченим у викраденні й убивстві. Про облогу «Райських маринадів і варень», організовану відтак комуністами під проводом невтомного аєменемського Борця за Справедливість і Виразника Інтересів Пригноблених. Адміністрація фабрики, стверджував товариш К. Н. М. Піллай, сфабрикувала разом з поліцією справу проти того паравана через те, що він був активним членом Комуністичної партії. Так, мовляв, його хотіли усунути від Законної Профспілкової Діяльності.

Про все це писали в газетах. То була Офіційна Версія.

Про іншу версію товстогубий з пальцями у перснях, звісно ж, не мав жодного уявлення.

Про ту, у якій загін доторканних поліціянтів переправився через ріку Міначал, роздуту й неквапну після недавнього дощу, і став через мокрі зарості пробиратися до Серця пітьми.

18

Дім історії

Загін доторканних поліціянтів переправився через ріку Міначал, роздуту й неквапну після недавнього дощу, і став через мокрі зарості пробиратися до Серця пітьми. В обважнілій кишені у когось подзенькували наручники.

Їхні широкі шорти захисного кольору були штивні від крохмалю і у високій траві знай сіпалися вгору-вниз, ніби негнучкі спідниці, цілком незалежно від кінцівок, які рухалися всередині.

Їх було семеро. Слуг держави.

Професійно

Організовано

Людяно

Ідейно

Цілеспрямовано

Інформовано

Якісно

Коттаямська поліція. Чота з мульта. Новочасні королевичі в кумедних гостроверхих шоломах. Поплямлених оливою для волосся. В таких собі пошарпаних коронах захисної барви.

Пітьма сердець.

Намертво зосереджена на меті.

Шпортаючись у гінкій траві, вони високо піднімали худі ноги. Там у мокрому від роси волоссі позаплутувалися низькорослі в’юнкі рослини. Бляклі шкарпетки вбралися у колючки і квіточки. У підошви доторканних черевиків із залізними носаками позалізали спати коричневі багатоніжки. Груба трава дряпала ноги, прокреслюючи їх перехрестями порізів. Коли йшли через болото, під ногами раз по раз перділа мокра твань.

Вони брели повз птахів-змієшийок, які сиділи на верхівках дерев і сушили намоклі крила, розпростерши їх, ніби попрану білизну, супроти неба. Повз чапель. Великих бакланів. Марабу. Повз червоноголових журавлів, які вишукували собі містечко для танцю. Повз рудих чапель з безжальними очима, які оглушливо скрекотали: «Ра-арк, ра-арк, ра-арк». Повз птахів-матерів, які оберігали у гніздах яйця.

Спека тиснула ще спозаранку, провіщаючи, що найгірше — попереду.

Минувши болото, яке смерділо застояною водою, вони пішли далі повз старі, обвиті ліанами дерева. Тут ріс гігантський мані. Дикий перець. Пурпурова ліана, що спадала донизу цілими каскадами.

Повз темно-синього жука, який намагався втримати рівновагу на пружному стебельці трави.

Повз велетенську павутину, що витримала дощ і ширилася від дерева до дерева, немов нашептана плітка.

Повз квітку банана у багряному приквітку, що звисала з якогось розхристаного деревця з пообдираним листям.

Перлина в руці у хлопчиська-нечупари. Самоцвіт на зеленому оксамиті джунглів.

У повітрі парувалися кармазинові бабки. Двопалубно. Вправно. Один із поліціянтів провів їх захопленим поглядом і на хвильку замислився про динаміку бабчиного сексу — що там у них куди. Потім у нього в голові клацнуло, і вона знову перемкнулася на пильний поліційний лад.

Далі.

Повз високі мурашники, неначе застиглі через дощ. Вони важко поосідали, ніби підпоєні зіллям і поснулі вартові на брамі до Раю.

Повз метеликів, які радісними звістками ширяли у повітрі.

Повз велетенські папороті.

Повз хамелеона.

Повз дивовижну китайську троянду.

Повз сірих чагарникових курей, які злякано заметушилися, шукаючи прихистку.

Повз мускатне дерево, якого не знайшов Велья Паапен.

Роздвоєний канал. Непротічний. Задушений ряскою. Схожий на мертву зелену змію. Два його береги з’єднало повалене дерево. Доторканні поліціянти дрібними кроками пройшли по ньому. Не випускаючи з рук своїх відполірованих бамбукових кийків.

Волохаті феї зі смертоносними чарівними паличками.

Потім сонячне світло замерехтіло поміж тонкими похилими стовбурами безлічі дерев. Пітьма сердець навшпиньках увійшла до Серця пітьми. Повітря набрякло сюрчанням цвіркунів.

Пістрявими стовбурами нахилених до сонця каучукових дерев шмигали сірі білки. Кору борознили давні шрами. Зарубцьовані. Загоєні. Крани закрилися.

Акри плантації, а далі — поросла травою галявина. І дім.

Дім Історії.

Із замкненими дверима і відчиненими вікнами.

З холодними кам’яними підлогами і тінями-кораблями під напнутими вітрилами на стінах.

Де папіряним шепотом перемовляються між собою восково-жовті предки, які мають міцні пазурі на ногах і пахнуть пожовклими мапами.

Де за старими картинами живуть напівпрозорі ящірки.

Де мрії беруть у полон і перемріюють наново.

Де пара двояйцевих близнюків — Пересувна республіка з зачосом — знешкодила пришпиленого серпом до каучукового дерева старого привида-англійця, встромивши у землю біля нього марксистський прапор. Проходячи повз, поліціянти не чули, як він улесливим голосом доброго місіонера далі благає: «Вибачте, у вас… е-е… випадково, суто випадково… не знайдеться… Навряд чи ви маєте при собі сигари, правда? Не маєте, ні?.. Що ж, я так і думав».

Дім Історії.

Де у подальші роки в неглибокій могилі буде поховано