Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков

Розділ 69

Ормос, листопад 2019. Хто рано встає, тому Бог камбалу дає

Схвильована Елефтерія бурмотіла щось по-грецькому над головою Бісмарка. Він уже сидів за столиком на балконі і мружив очі на сонце, що піднялося майже на полудневу висоту. Він не розумів, що вона казала. Англійською гречанка не могла зв’язати і двох слів, і через це його роздратування тільки посилювалося. А тут ще недосип, який тиснув на голову, млявість.

Мобілка показувала одинадцять двадцять. Господиня будинку, що бубоніла за спиною, раптом замовкла, а з боку моря долинули крики чайок. Олег зітхнув з полегшенням. Чайки його не дратували.

Взяв до рук смартфон. Насамперед скасував будильник, який підняв його о четвертій ранку. Щоб випадково занадто ранній ранок не повторився знову. Одного разу встав затемна, і вистачить. Якби знав, як йому хріново буде потім, залишився б у ліжку.

Раптом рипнули двері. Знову грецьке бурмотіння зазвучало над лівим вухом, але тепер інтонації були скоріше жалісливі, ніж схвильовані.

Елефтерія поставила на столик кавник, чашечку з блюдцем, тарілку з сиром, схожим на бринзу, і з оливками. Окремо шклянку води і дві піґулки «Алка-Зельцер».

«Ось воно що! — зрозумів, нарешті, Олег, обернувся до неї, посміхнувся винувато. — Вона вирішила, що я загуляв, запив, і ночував десь на вулиці. Ха-ха, можна подумати, що тут є де загуляти».

Беззвучно розсміявся. Кинув до шклянки з водою піґулку і почав спостерігати за її шипінням. Коли пив, зауважив, що він знову сам.

Море блищало під безхмарним небом. Заспокоювало погляд.

Маленька яхта виходила з бухти. Свіжий теплий вітерець куйовдив волосся. Кава повертала Олега в реальність. Сир виявився пісним, але якщо жувати його разом з оливками, в роті виникав особливий, приємний смак, що діяв навіть заспокійливо.

Уранці, о четвертій годині, за вікном панували темрява і тиша. Він вийшов на балкон. Кілька вуличних ліхтарів освітлювали нечисленні перехрестя. Море вилискувало мокрим асфальтом. Зірки цього ранку виглядали дрібнішими, ніби небо втягнуло їх глибше в себе.

Вмивання холодною водою і прохолодне вологе повітря на балконі пробудили Бісмарка досить швидко. Він цього разу, вже не звертаючи уваги на гучне відлуння, спустився до бухти вчасно. Кілька рибалок вантажили на човни пастки для лобстерів, знадоби і змотані сітки з пластиковими поплавками.

Тільки один з них розумів англійську, і через нього Олег попросив інших поглянути на фото з Георгієм Польським. Рибалки, одягнені хто в джинси з непромокною курткою, хто в комбінезон, по черзі подивилися на смартфон і заперечливо похитали головою.

Весла захлюпали по воді. Човни виходили з бухти.

Бісмарк проводжав їх поглядом, поки вони не розчинилися в передсвітанковому імлистому морі. Потім, сівши на кам’яний парапет набережної, втупився на ще спляче містечко.

Повільно в думках своїх він наближався до висновку про те, що старий Польський знову всіх обхитрував. Всіх, залучаючи рідню. Він, може, взагалі живе на іншому острові. А фотографію зробив тут. Чи важко приїхати, домовитися, взяти на годинку-другу човен напрокат? Попросити когось з іншого човна сфотографувати його. І все, місце проживання сфабриковано. А насправді він сюди тільки заради цього і приїжджав. Приїжджав улітку, коли на набережній повно туристів, коли і в морі десятки човнів з рибалками і відпочивальниками, а тому ніхто нікого не запам’ятовує. Адже туристи безликі. Вони приїхали і поїхали. Пам’ятають і знають тільки тих, хто залишається. Але ж місцеві рибалки не впізнали старого. Отже, він не місцевий!!!

Бісмарк важко зітхнув. Стало навіть соромно перед покійним Клейнодом, що він так бездарно просрав отримані від нього гроші. Виходило, що він дійсно приїхав на відпочинок, а не для того, щоб розкрити таємницю, яка перевернула і зробила неспокійним його життя.

Він знову ввімкнув мобільник, став розглядати сотню разів бачене фото, збільшувати пальцями його фрагменти. Погляд раптом зупинився на назві і цифрах. Цього човна він учора в бухті і біля неї не знайшов. Але рибалкам він показував тільки старого, а треба було звернути їхню увагу на назву човна. Човен би вони упізнали.

Поки Олег нарікав на свою нетямущість, поруч зупинився маленький зелений «фіат». З нього вискочив хлопець, вивантажив з багажника дві торбинки. Відніс до краю бухти, переклав у прив’язаний носом до швартувального кільця човен.

— «Avgi», — прочитав Олег назву човна. — Від «авгієвих стаєнь»? — подумав і невпевнено знизав плечима.

Хлопець, видно, поспішав. Він запитально глянув на Бісмарка. Мабуть, зауважив інтерес незнайомця до свого човна.

— Do you speak English? — з надією запитав Олег.

Хлопець кивнув.

Бісмарк показав йому старого Польського, а коли той похитав головою, звернув його увагу на назву і номер човна. Тут хлопець задумався.

— Він не звідси, цей човен. — Сказав невпевнено. — Може, з Гавріо? Сюди на сезон багато човнів привозять. Тут туристів більше, ніж там.

Було видно, що хлопець поспішає, і Бісмарк думав, було, залишити його в спокої і дати можливість вирушити на своєму «Avgi» слідом за іншими рибалками. Але тут його ошелешила цікава думка. І він попросив хлопця взяти його з собою в море. Навіть витягнув з кишені двадцять євро, показуючи, що готовий заплатити наперед.

Хлопець погодився і навіть попросив Бісмарка сісти за весла. А сам на кормі взявся витягати снасті з першої торбинки.

Вони кинули якір кілометри за чотири від берега. Трохи ближче до Ормоса, ніж інші рибалки. Хлопець розвісив по краях човна волосіні, кинув на дно моря три пастки для лобстерів і омарів і об’ємний глиняний глечик на мотузці. Розтягнув дві складні вудки і одну передав Бісмаркові. Витягнув приманку — бляшанку очищених свіжих креветок. Показав, як насаджувати на гачок.

Сонце вибиралося з-поза морського обрію дуже повільно. Його перші промені різали по очах холодними лазерними ножами. На дні човна раз у раз підстрибувала якась зі спійманих рибин, коли на неї зверху падала чергова здобич. Олегові пощастило зловити кілька дорад і важку кефалину. Однак первинний азарт рибалки покинув його години через півтори. Тепер він з нетерпінням чекав, коли вони піднімуть якір і вирушать назад до берега.

Близько десятої години хлопець витягнув ще трьох камбал, а за ними пастки, але спустошувати їх у відкритому морі не став. Останнім витягнув з дна глиняний глечик. І з того, з яким виразом обличчя він опустив його в човен, Олегові стало зрозуміло, що свою роль цей дивний пристрій теж виконав.

Хлопець дав зазирнути Бісмаркові всередину глечика. З горла визирало щупальце восьминога.

Коли човен наблизився до берега метрів на п’ятсот, Олег дістав мобілку і відкрив на екранчику фотографію. Порівняв панораму Ормосу з панорамою, яка виступала фоном для знимки Польського. Сумнівів бути не могло. Польський зробив цю фотографію тут.

Це заспокоїло Олега. Він з полегшенням зітхнув. Хлопець, який сидів на веслах, посміхнувся, подумавши, що рибалка туристові сподобалася. Вже на березі біля бухти Бісмарк усучив йому двадцять євро. Той знехотя взяв, але у відповідь віддав Бісмаркові пластиковий пакет з частиною їхньої здобичі. Дорада і одна камбала сіпалися всередині пакету всю