Книга Відлиги. 1954-1964 - Тимур Іванович Литовченко

– Ага, отакі ви… Коли щось та й не по-вашому, то одразу ж матері скаржитись. А як потерпіти заради власного сина, то!..

– Та тебе ж, паскудника, тоді ще навіть у проекті не було! Заради кого ж я терпіти мусив, як по-твоєму?!

– Але ж я з’явився.

Віктор Несторович хотів щось заперечити, однак Вовки вже і слід прохолонув. От завжди він так!.. Причому не можна сказати, що синуля аж настільки неправий. Терпіти катування і справді було можливо, але ж…

– Ти мене зрозумій, у мене ж план є: знайти стільки-то бандерівців, стільки-то простих поліцаїв тощо. Такої-то категорії стільки-то. Більше можна, менше – ну ніяк!.. План по поліцаях виконано, натомість план по бандерівцях – ні. Причому злісно. Отож як ти собі хочеш, а бандерою тобі бути. Але не переживай, трибунал зважатиме на твою хворобу, і більше «десятки» тобі не дадуть, це точно. А в таборі… Ну, там теж усяка робота є, знайдеться і для такого доходяги, як-от ти.

Справді, військовий трибунал 1-ї танкової армії зважив на ту обставину, що «тройкар-бандерівець» Віктор Несторович Медвідь обтяжений туберкульозом кісток, а тому впаяв йому навіть не «десятку», а 8 років таборів плюс 4 роки поразки в правах. Відмотавши весь строк від дзвінка до дзвінка, німецький підлабузник із Сибіру повернувся спочатку на рідну Житомирщину. Втім, «бандерівському» сімейству односельці не давали проходу, а як пояснити всім і кожному різницю між простою співпрацею з окупантами й очільництвом у бойовій бандитській «трійці»?! Всі його спроби завершувалися приблизно однаково:

«Ти, Вікторе, на фриців працював?»

«Ну так, статистиком у районній управі…»

«Отже, ти – фашистський підлабузник».

«Так, але…»

«Отже, бандерівець! Чого ж тобі ще треба?! Нумо ходи звідси!..»

Щоб виправити ситуацію, Медведі були змушені продати хату в селі на Житомирщині й переїхати сюди, в Борову. Проте нові односельці хтозна-звідки дізналися про звинувачення, висунуте Віктору Несторовичу трибуналом 1-ї танкової армії. Одним з результатів цього було стійке небажання шкільного колективу приймати до лав піонерії сина Вовку. Малий з цього приводу жахливо комплексував і весь час розпитував батька про одне й те саме: ну чому, чому він не потерпів на допитах ще трохи, навіщо послухав слідчого СМЕРШу?! І ніяк йому не втовкмачиш, що цьому слідакові просто необхідно було виконувати спущений згори план…

Можливо, Віктор Несторович і пояснив би, але перебування в таборі остаточно підірвало його здоров’я. Через це тепер він навіть ременя в руки взяти не міг, отож виховання сина здійснювала за батьковими вказівками «дружина-бандерівка» Фаїна Юріївна. А це невірно, це в корені помилково! Не може жінка так приголубити хлопця ременякою, як це зробить чоловік!!!

А тому Віктор Несторович Медвідь повсякчасно нудився від паскудної думки: що за людина виросте з їхнього сина, якщо його покараннями займається мати, а не батько?! Ох, щось не те виросте!.. Щось явно не те… У нього з голови все не йшло, з якою образою Вовка скрикнув одного разу: «Всіх вас ненавиджу, всі ви сволоти!!! Бандерівці, смершівці, радянці – всі!!! Ви ж немовби граєтеся між собою в якісь свої ігри, от тільки віддуватись за це мені й таким, як я… Щоб ви всі були погоріли!»

З іншого боку, якщо і справді подумати тверезо… Можливо, цей паскудник Вовка не настільки вже й неправий. Малому, як на його вік, і справді дістається на горіхи. Одна надія на те, що товариша Хрущова… та чого вже там – обридлого всім Микитку-Кукурузника нещодавно спромоглися з місця зіпхнути. Хтозна, можливо, хоча б тепер їхнє життя нарешті зміниться на краще?! Принаймні дуже хочеться вірити в це…

Інакше…

Інакше біс його знає, чим усе це неподобство могло б скінчитися. Вже на що тихою й забитою (після трьох хвиль ніколи небаченого тут голоду – ще б пак!) є нині Україна, вже як любили хохли цього Микитку-Кукурузника – але ж останніми роками навіть тут, на південно-західних окраїнах СРСР, час від часу бунтували людиська. Донецьк, Одеса158, Кривий Ріг159… І це не враховуючи інших, віддаленіших регіонів Радянського Союзу. Отже, добре, що його поперли! Можливо, чекати змін на краще вже недовго.

Київ, 31 травня – 28 серпня 2018 року

1

У Кабалі відповідає таким поняттям, як «зв’язок», «осягнення», «пізнання», «співпричетність», «усвідомлення».

2

Принцип логіки, приписуваний середньовічному філософу Вільяму Оккамському (Вільгельму з Оккама, що в англійському графстві Суррей), який обмежує кількість припущень мінімально необхідною. В оригіналі формулюється наступним чином: «Різноманіття не слід припускати без необхідності».

3

Розуміння.

4

Сила.

5

Мудрість.

6

Милість.

7

Перемога.

8

Трохи перекручена цитата з української народної пісні «Ой під вишнею, під черешнею».

9

Фільварок (фольварок, польськ. folwark) – панський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж (рідше на тваринництво і сільськогосподарські промисли), на територіях зі складу колишньої Речі Посполитої аж до XIX ст. На Правобережній Україні і в Галичині фільварки зберігалися подеколи до революції 1917 року, а в Польщі – подеколи аж до Другої світової війни.

10

Саме так із жовтня 1952 року почала офіційно називатися Партія.

11

Станції київського метрополітену «Політехнічний інститут» і «Завод «Більшовик» (нині «Шулявська») становили другу чергу станцій метро, відкриту 5 листопада 1963 року, тоді як перша черга – станції «червоної» лінії від «Вокзальної» до «Дніпра» (за винятком теперішньої «Театральної») склали першу чергу, відкриту 6 листопада 1960 року.

12

Перша лінія київського електричного трамваю була відкрита 1 (13 за новим стилем) червня 1892 року, тоді як у Москві – 25 березня (6 квітня) 1899 року. В столиці Російської імперії – Санкт-Петербурзі – регулярний рух електричного трамвая розпочався аж у 1907 році.

13

Етиловий спирт (лат.).

14

Побутовий нагрівальний прилад, що працює на гасі.

15

Перекручена цитата з «Гайдамаків» Тараса Шевченка.

16

Цей Указ був ухвалений 23 липня 1951 року, хоча й не публікувався офіційно.

17

Йдеться про спеціальну Постанову Ради міністрів СРСР від 19 липня 1951 року «Про заходи щодо ліквідації жебрацтва в Москві та Московській області та посилення боротьби з антигромадськими, паразитичними елементами».

18

Наповнення Сталінської премії забезпечувалося коштом гонорарів,