Гордість і упередженість - Джейн Остін
— А Денні і справді був переконаний, що Вікхем не збирається одружуватися? Він знав про їхній намір утекти? А сам полковник Форстер бачився з Денні?
— Так; але коли він почав розпитувати Денні, то останній заперечував свою обізнаність із їхнім планом і не захотів висловлювати свого справжнього ставлення до цього випадку. Він не підтвердив своєї переконаності в тому, що вони не збирались одружуватися, і я хочу сподіватися, що стосовно цього його просто невірно зрозуміли раніше.
— А доки полковник Форстер не приїхав, у вас ні в кого не виникло сумнівів стосовно їхнього наміру побратися?
— А звідкіля в нас могла з'явитися така думка? Я трохи хвилювалася, бо побоювалася за щастя своєї сестри у шлюбі з цим чоловіком, тому що знала про його не завжди гідну поведінку. Мама й тато про це взагалі нічого не знали й переймалися тільки недоречністю цього шлюбу. А потім Кітті зізналася — з тріумфом людини, якій дано знати більше за нас, — що Лідія у своєму останньому листі розповіла їй про їхні з Вікхемом наміри. Здається, вона протягом кількох тижнів уже знала про їхнє кохання.
— Але ж не до того, як вони поїхали до Брайтона?
— Здається, що ні.
— А тобі не здалося, що полковник Форстер сам поганої думки про Вікхема? Він знає про його справжню вдачу?
— Мушу визнати, що він уже не відзивався про Вікхема так добре, як раніше, і вважав того гульвісою та марнотратником. А після того, як трапилася ця сумна подія, люди почали казати, що він наробив у Меритоні багато боргів, однак сподіваюся, що все це неправда.
— О, Джейн, якби ми не були такими потайливими, якби ми розповіли все, що про нього знаємо, то цього могло б не трапитися!
— Можливо, так було б краще, — відповіла її сестра. — Але викриття колишніх гріхів будь-якої людини без обізнаності з її теперішніми почуттями здавалося нам невиправданим. Ми діяли з найкращих міркувань.
— А полковник Форстер знав які-небудь подробиці листа, котрий написала Лідія його дружині?
— Він привіз його з собою, щоб ми прочитали.
З цими словами Джейн витягла листа зі своєї пласкої сумочки і дала його Елізабет.
Ось про що в ньому йшлося:
«Моя люба Гаррієт!
Ти будеш сміятись, як дізнаєшся, куди я поїхала, і мені самій смішно, коли я уявляю, як ти здивуєшся завтра вранці, довідавшись про мою відсутність. Я збираюся до Гретна-Грін, і якщо ти не здогадуєшся, з ким, то тоді ти просто дурепа, бо я люблю тільки одного чоловіка в усьому світі, і він — просто ангел. Без нього я не мислю свого щастя, тож не вважаю свою втечу з ним чимось ганебним. Якщо не хочеш, то не пиши до Лонгберна, що я поїхала, бо уявляєш, яким буде їхній подив, коли вони отримають мого листа за підписом „Лідія Вікхем“? Оце буде жарт! Так смішно, що аж писати важко. Вибачся, будь ласка, за мене перед Праттом за те, що я не зможу з ним сьогодні потанцювати, хоча я обіцяла. Передай йому — сподіваюся, що він мене простить, коли про все дізнається, а ще передай, що на наступному балу я неодмінно з ним потанцюю. За своїм вбранням пришлю, коли приїду до Лонгберна; але скажи, будь ласка, Саллі, щоб вона полагодила великий розріз у моєму старому мусліновому платті перед тим, як пакувати його. Бувай здорова. Вітання полковнику Форстеру. Сподіваюся, ти вип'єш за нашу успішну поїздку.
Твоя любляча подруга Лідія Беннет».
— О, бездумна, дурноверха Лідіє! — вигукнула Елізабет, прочитавши листа. — І що ж це за цидулка? Хіба ж у такий важливий момент пишуть так легковажно! Та з цієї записки принаймні видно, що саме вона до мети своєї поїздки ставилася серйозно. Хоч би в чому Вікхем переконав її надалі, видно, що вона такої ганьби не задумувала навмисне. Мій бідний тато! Уявляю, як він переживав!
— Він був страшенно шокований; цілих десять хвилин мовчав. Матері відразу зробилося погано, а в домі почало коїтися щось неймовірне!
— Ой, Джейн! — скрикнула Елізабет. — Чи залишилася в нашому домі хоч одна служниця, яка в той день не довідалася про всі подробиці цієї жахливої історії?!
— Не знаю; гадаю, що хоч якась, та залишилась. Але в такий час важко було виявляти обачливість. Із матінкою почалась істерика, і хоч як я намагалась її заспокоїти, мені не вдалося цього зробити! Я сама ледь не зомліла, коли збагнула, який жах може трапитися в подальшому!
— Догляд за нею був понад твої сили. Ти маєш хворобливий вигляд. О, як я хотіла б у той час бути з тобою! Тобі довелося б піклуватись і хвилюватись тільки за себе.
— Мері та Кітті дуже співчували і — я певна — обов'язково взяли б на себе частину клопотів, але я визнала за краще їх не залучати. Кітті — маленька та тендітна, а Мері так багато читає, що не встигає відпочивати. Після від'їзду тата, у вівторок до Лонгберна приїхала наша тітка Філіпс і мала милість пробути зі мною до четверга. Вона допомогла нам і втішила нас надзвичайно, а леді Лукас теж була така добра — навідувалася сюди в середу вранці, щоб висловити своє співчуття й запропонувати послуги будь-якої зі своїх дочок, якщо така потреба виникне.
— Краще б вона сиділа вдома! — вигукнула Елізабет. — Сама вона, може, й бажала нам добра, але при такому нещасті, яке нас спіткало, краще бачитися з сусідами якомога менше. Їхня допомога неможлива і непотрібна, а співчуття — нестерпне.
Потім вона почала розпитувати про ті заходи з пошуків Лідії, що їх збирався вжити в Лондоні їхній батько.
— Здається, він збирався поїхати до Епсома — місця, де міняють коней, переговорити з форейторами та спробувати витягти з них хоч якісь відомості. Його основний намір полягав у тому, щоб розвідати номер найманого екіпажа, котрим вони приїхали з Клепхема. У тому екіпажі прибули пасажири з Лондона; крім того, може, хтось помітив, як якийсь джентльмен і дама пересідали з однієї карети в іншу, тож можна буде спитатись у Клепхемі. А якщо дізнатися, біля якого будинку кучер цих пасажирів висадив, то можна буде довідатися, де він ставить свій екіпаж та номер самого екіпажа. Не знаю, що тато ще збирався зробити, але він так квапився якомога швидше виїхати і був такий схвильований, що навіть ці відомості витягти з нього було дуже важко.
Розділ
