Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

Цокіт каблуків привів мене до тями. Я знову позбувся цих роздумів, які доводили мене до божевілля.

Айседора впевнено прямувала в наш бік. Позаду йшов її чоловік. Він був в жахливому стані й потребував допомоги. Добре, що Джей був поруч і підтримував його як міг.

— Як вона? — поцікавилась Айседора, кидаючи свою сумку на вільний стілець поруч зі мною.

— Лікар ще не виходив, — промовив я, підводячись зі свого місця.

— Слабка ідіотка, — невдоволено прошепотіла мама Асі. Хоча… Хіба цю жінку можна назвати матір‘ю? Та вона гірша за диявола!

— Останні слова Асі, — промовив я, пригадуючи. — Вона попросила в мене пробачення й сказала, що це ви у всьому винні. Що вона мала на увазі? — Це ніяк не виходило з моєї голови. Сумніваюся, що Ася сказала це просто так.

Очі Айседори одразу забігали в різні боки. Вона склала руки на грудях і сперлася на стіну.

— Звідки я знаю? Мабуть, вона марила. — Ні, ця жінка точно щось приховує. Якщо це не так, то клянусь, що не буду я Алексом Греєм.

— Вона не марила. Негайно поясніть усе, інакше… — Моє терпіння висіло на волосині, яка могла обірватися у будь-який момент.

— Я нічого не знаю! — закричала Айседора, пропалюючи мене своїм невдоволеним поглядом. Не вірю жодному її слову. Фальш, брехня, знову якась гра… Я бачу це по її очах!

— Негайно розповідайте усе, інакше я викличу поліцію! — пригрозив я.

— У тебе немає жодних доказів, Алексе. Ти не можеш заявити на мене, — промовила вона з нахабною усмішкою. Чорт забирай, у цієї жінки немає ні краплі совісті чи співчуття. Її донька зараз бореться за життя, а вона грається зі мною.

Волосинка обірвалася…

— Тоді я сам стану Фемідою для вас! — Я підійшов впритул і боляче стиснув її зап’ястя. Жінок б‘ють лише слабаки. Я завжди казав собі це, але зараз мені просто знесло дах. Понад усе я хотів почути правду і я отримаю її будь-яким методом. — Негайно розповідайте все, бо ви опинитеся в реанімації поруч з Асею! — закричав я.

— Алексе, зупинись, — звернувся до мене Джей, але я зовсім не реагував на нього.

— Яку правду? Моя донька — слабкодуха ідіотка, яка не змогла обманути тебе. Наївна закохана дурепа, яка залетіла від цього, — промовила вона та вказала рукою на Берта. — Та я не дозволила, Алексе. Вони з різних світів. Моя донька йому не пара. Так, я погрожувала їй, що зруйную життя Берта, якщо вона хоча б заїкнеться йому про вагітність.

Вона повинна була стати твоєю дружиною і стала б, якби не виявилася слабачкою!

— Це ви підлаштували те інтерв'ю? — запитав я. Айседора схвально кивнула.

— Я завжди казала, що закохані люди — сліпі. Любов засліпила тебе й ти не помітив, що відбувалося прямо в тебе під носом, Алексе. Я найняла людину, яка довгий час стежила за тобою та Мією. Також не обійшлася без допомоги Теодора. Всю зібрану інформацію вмістила в те інтерв’ю. Проте, зовсім не шкодую про це, — промовила вона, вириваючи свою руку. На її лиці знову з‘явилася нахабна посмішка. — Знаєш, Алексе, ти повинен ще бути вдячним мені. Я врятувала тебе від цих стосунків, які й так були приречені. Твоя «кохана» втекла від тебе й не повірила тобі. Ось так просто покинула тебе. Якби не я, то хтось інший зробив би це й вона б все одно покинула тебе. Я лише пришвидшила цей процес. Кохання — це така химерна річ. Знаєш, її возвеличують, називають сенсом життя, оспівують в книгах, але насправді вона нічого не варта. Вона приходить і йде, а потім залишається лише біль. Краще не зациклюватися на цьому дурному почутті. Світом керують гроші! Моя донька б могла жити з тобою й горя не знати, але вона не змогла. Ні на що не здатна! — Моя ненависть перейшла всі кордони. Вона так довго була в мені й зараз вона вийшла назовні. Я зарядив Айседорі гучного ляпаса, навіть не відчуваючи нічого окрім огиди.

— Ви… У вас немає серця…

Джеремі став між нами.

— Не твори дурниць, Алексе. Не опускайся до її рівня. — Я схвально кивнув, опускаючи руки.

— Ви зруйнували наші життя навіть не моргнувши! Ви просто нікчемна істота…

Я перевів погляд на містера Еванса й побачив ті самі емоції, що переповнювали й мене зараз. Він швидко підійшов до своєї дружини й міцно стиснув її плече.

— Я також був засліпленим коханням до тебе, Айседоро. Я був ідіотом, який не помітив з яким монстром я жив. Якщо з Асею щось трапиться, я… Ти пошкодуєш про те, що ти на цей світ народилася, чуєш? — Він стиснув її плече до такої степені, що його дружина скорчилася від болю. Вона заслужила навіть на більше. — А тепер забирайся геть з нашого життя! — Він штовхнув її й вона впала на коліна.

— Любий, ми прожили разом стільки років! Куди ж я піду? — Хах… Навіть зараз вона думала лише про себе. — У мене ж нічого немає!

— І не буде, стерво. Ти не отримаєш нічого після розлучення! Котися звідси, інакше я викличу поліцію і напишу заяву про доведення до самогубства.

— Не треба! — Вона забрала свою сумочку й попрямувала до виходу, проклинаючи нас собі під ніс.

— Пробачте мені, діти, за те, що я був таким сліпим. Якби я дізнався про це, то з Асею та дитиною все було б добре. Ви б усі були щасливі, — промовив містер Еванс, стаючи на коліна перед нами. Мені щиро було жаль його. Я підійшов до нього й допоміг піднятися.

Якась медсестра підійшла до нього й вколола заспокійливе. Батькові Асі стало легше.

— Моя кохана, мій малюк… Моє життя зараз там і я можу його втратити, — промовив Берт, обіймаючи свої коліна. Здається, у нього істерика.

— Берте, я тебе прошу. Заспокойся…

Все буде гаразд. Ася дуже сильна й вона з усім впорається, — підбадьорив його я. — Ми не повинні втрачати надію. — Я міцно обійняв його.

Всередині мене все неначе перевернулося. Ця шокуюча правда розставила все на свої місця. З одного боку мені стало легше, коли я дізнався, що ця дитина не від мене, а з іншого я все ще хвилювався і за Асю, і за малюка, тому що вони не були для мене чужими людьми.