Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Всі попадають долілиць і нічого ні про що не знатимуть, — докинув хтось із юрби. — Ніхто не чув, ніхто не бачив.
— Я скомандую, — не вгавав Руперт, — і всі поховають обличчя. — І додав підбадьорливо: — Той старий дім сухий, як порохня.
— Ану покажіть, як це буде, — звелів Френк.
Він заклав ще один патрон з парашутною ракетою і пустив її вгору й за вітром. Сліпучо-біла ракета, повільно спадаючи додолу, освітила причал, і стало видно, що всі, хто там був, лежать долілиць або стоять навкарачки, позатулявши обличчя.
— Хай благословить вас господь, капітане Френку, — почувся з темряви низький урочистий голос Руперта, коли ракета згасла. — Хай явить свою безмежну ласку й поможе вам підпалити комісара.
— А де його дружина й діти? — запитав Френк.
— Ми їх винесемо, не турбуйтеся, — відказав Руперт. — Ніхто не потерпить безневинно.
— То що, підпалимо комісара? — обернувся Френк до тих, що були на палубі.
— Облиште, — озвався Томас Хадсон. — Ну що ви, їй-богу.
— Я вранці від'їжджаю, — промовив Френк. — Отож і кінці У воду.
— Підпалимо, — сказав Фред Вілсон. — Он і тубільці, видно, цього хочуть.
— Підпаліть його, капітане Френку, — під'юджував Руперт. — А ви що скажете? — обернувся він до юрби на причалі.
— Підпаліть його. Підпаліть. Хай господь бог поможе вам підпалити його, — загомоніли негри.
— Ніхто не заперечує? — запитав їх Френк.
— Підпаліть його, капітане Френку. Ніхто нічого не побачить. Ніхто нічого не почує. Ніхто й словом не прохопиться. Підпаліть його.
— Мені потрібно кілька пробних пострілів, — сказав Френк.
— Хочете підпалювати, то забирайтеся к бісу з мого катера, — мовив до нього Джонні.
Френк подивився на нього й ледь-ледь похитав головою, так що ні Роджер, ні негри на причалі того не помітили.
— Вважайте, що там уже попелище, — сказав він. — Ану хлюпни мені ще, Руперте, щоб зміцнити волю. — І дав йому свій кухоль.
— Капітане Френку, — нахилившись до нього, промовив Руперт. — Це буде ваш найвидатніший подвиг.
Негри на причалі завели нову пісню:
Капітан Френк приїхав до нас,
Буде сьогодні добра розвага.
Потім, по паузі, взяли вище:
Капітан Френк приїхав до нас,
Буде сьогодні добра розвага.
Другий рядок вони проспівали так, наче били в барабан. Тоді повели далі:
Комісар назвав Руперта чорним собакою,
Капітан Френк ракету пустив —
І комісара дощенту спалив.
Потім знову повернулися до стародавнього африканського ритму, що його четверо на катері чули свого часу від негрів, які тягли кодоли поромів на річках — по дорозі між Момбасою, Малінді й Ламу, — тягли й співали тут-таки складені пісні, глузливо змальовуючи в них білих людей на поромі.
Капітан Френк приїхав до нас,
Буде сьогодні добра розвага.
Капітан Френк приїхав до нас…
У цьому мінорному співі звучав виклик, образливий, відчайдушний виклик. Потім знову — наче гуркіт барабана:
Буде сьогодні добра розвага!
— Ви чуєте, капітане Френку? — не вгавав Руперт, нахилившись над катером. — Ви ще не вчинили подвигу, а пісню про вас уже склали.
— Ну, дещо вчинити я таки встиг, — мовив Френк до Томаса Хадсона. Тоді до Руперта: —Ще один пробний постріл.
— Добра спроба — половина діла, — радісно відгукнувся Руперт.
— Капітан Френк хоче заподіяти смерть, — сказав хтось на причалі.
— Капітан Френк лютіший за лютого вепра, — озвався інший голос.
— Капітан Френк — боєць.
— Руперте, — мовив Френк. — Ще кухлик, будь ласка. Не для хоробрості. Просто щоб певніш поцілити.
— Помагай вам боже, капітане Френку. — Руперт подав йому кухоль. — Ану, хлопці, пісню про капітана Френка!
Френк спорожнив кухоль.
— Останній пробний постріл, — сказав він і пустив ракету понад самою яхтою просто в бочки з бензином на причалі Брауна, так що вона, одскочивши, впала у воду.
— Сучий ви син, — дуже тихо сказав йому Томас Хадсон.
— Помовчте, праведнику, — відрубав Френк. — Це був мій найкращий постріл.
В цю мить з каюти сусідньої яхти вийшов на палубу чоловік у самих піжамних штанях і заволав:
— Гей ви, свині! Зараз же припиніть, чуєте! Тут, у каюті, жінка заснути не може.
— Жінка? — перепитав Вілсон.
— Еге ж, хай вам чорт, жінка, — відказав той. — Моя дружина. А ви, мерзотники, зчинили тут стрілянину і не даєте їй спати. Та й нікому через вас не заснути.
— А чом ви не дасте їй снотворного? — запитав Френк. — Руперте, пошли-но когось по снотворні таблетки.
— Чи ви при своєму розумі, полковнику? — підхопив Вілсон. — Чого ви не повелись, як належить справжньому чоловікові? То вона б уже досі й заснула. А так, мабуть, тамує себе. Як видно, її мучить невдоволене бажання. Так завжди каже моїй дружині психоаналітик.
Обидва були неабиякі грубіяни, і хоч Френк справді завинив, але той чоловік, що цілий день пиячив у барі, з самого початку повівся по-дурному. Ні Джон, ні Роджер, ні Томас Хадсон не озвались ані словом. А ті двоє від першої ж хвилини, коли чоловік з яхти вийшов на корму й закричав «Свині!», дружно взяли його в роботу, наче два добре натреновані гравці бейсбольної команди.
— Ви брудні свині, — сказав чоловік. Як видно, словник він мав небагатий. Йому було років тридцять п'ять — сорок. Визначити його вік точніше було важко, хоч він і ввімкнув палубні ліхтарі. Вигляд він мав куди кращий, ніж сподівався побачити Томас Хадсон після цілоденних розповідей про нього, і Хадсон подумав, що він, певне, уже проспався. А тоді згадав, що чоловік з яхти спав ще у Боббі.
— Я спробував би нембутал, — доброзичливо порадив йому Френк. — Якщо тільки в неї не буває від нього алергії.
— Не розумію, чого вона така невдоволена, — сказав Фред Вілсон. — Ви ж справжній взірець фізичної досконалості. Он який молодець, хай вам абищо. Б'юсь об заклад, що ви гроза свого тенісного клубу. Цікаво б знати, скільки вам коштує ця чудова статура. Поглянь на нього, Френку. Чи ти бачив коли такий розкішний чоловічий бюст?
— А проте ви схибили, хазяїне, — підхопив Френк. — На вас не та половина піжами. Слово честі, я ще ніколи не бачив, щоб чоловік натягав на себе цю половину. Невже ви і в ліжко отак лягаєте?
— Чи ви дасте жінці заснути, свині ви чорнороті? — огризнувся чоловік з яхти.
— Раджу вам спуститися до своєї каюти, — сказав йому Френк. — А то ще, глядіть, ускочите в халепу з оцими своїми порівняннями. Тут вашого шофера немає, тож доглянути вас нікому. Адже до школи вас возить шофер, чи не так?
— Він не ходить до школи, Френку, — мовив Фред Вілсон, одсунувши від себе гітару. — Він уже
