Молоко з медом - Іоанна Ягелло

— То що мені робити?

— А хіба я знаю? Шукати далі? Мені здається, що з усіх однаково найкраще — це студентки. Принаймні вони ще сили мають. І неповний робочий день для них зазвичай не перешкода. Є такі, що воліють доглядати дітей, аніж, приміром, у кафе працювати, бо просто люблять малечу.

— До речі, про кафе. Як там «Білі мишки»? — усміхнулася Лінка.

— Непогано. Мама цього твого однокласника, схоже, дає собі раду, принаймні я задоволена. От тільки одна проблемка… Треба пофарбувати стіни, дещо полагодити. Причому це досить терміново. Наче й не якісь там глобальні ремонти, але бабки потрібні. А їх у мене немає. Чекай-но, — вона раптом підвелася. — У мене є ідея.

— Ідея? Як здобути гроші на ремонт?

— Ага. Слухай, я однаково займаюся Бруно. Якби ти мені малу привозила, могла б і її доглянути. Яка різниця: одна дитина чи двоє…

— Ну, не знаю… справді?

— Десятка за годину. Я тобі стільки платила, коли ти працювала в «Мишках», тож це буде чесно.

— Супер! — зраділа Лінка. — Побалакаю з мамою. Але чи дійсно ти даси раду із двома?

— А як у когось близнята, то що, не дає ради?

— Так, але вони мають спеціальні візочки, наприклад, для прогулянок…

— Це правда. Із прогулянкою буде проблемка. Але погода однаково не дуже. А згодом щось вигадаємо.

— Зрештою, я могла б прогулятися з нею дорогою назад, — уголос міркувала Лінка. — Дякую. Я поговорю з мамою та Адамом. Побачимо, що вони скажуть.

— Ну, не знаю, — так само вголос ділилася сумнівами мама. — Мабуть, краще, аби хтось сюди приходив. А якщо дитина застудиться, то що тоді?

— Здається, такі малі не хворіють на застуду.

— Гм…

— Я міг би відвозити її вранці, перед роботою, — запропонував Адам. — А Лінка забиратиме після школи. Де вона мешкає? — спитав, і Лінка назвала адресу.

— Окей… можна дістатися автобусом. Дивися, досить зручно.

— Не знаю, — мовила Лінка. — Якось мені незвично. Отак її… залишати.

— А школу закінчити хочеш?

— Хочу.

— Ну, тоді в нас немає виходу.

Лінка кивнула головою.

Азор повертався від Наталії. Щасливий, та водночас стурбований. Страшенно він заплутався. Усі ці псевдозвільнення зі школи… Директорка сказала, що коли його відвідуваність не покращиться, доведеться їй розмовляти з його батьками. А батьки не повинні довідатися, що в нього стільки прогулів. Ще мама як мама, вона однаково весь час зайнята Анею. Вона ніколи не переглядає «Лібрус», а навіть, якби й дізналася, то не надто б перейнялася. Проте батько розсердиться, і Азорові буде непереливки. Треба це якось розрулити. От тільки як? По обіді мама Наталії переважно вдома. У нього — завжди мама й Аня. Безнадійна ситуація. Стусонув камінця, що лежав серед снігу впереміш із грязюкою. Азор сподівався, що весна прийде швидко. Можна було 6 поїхати десь до лісу… Завжди бути разом. Але щось його непокоїло. Він боявся, що невдовзі Наталії набридне. Вона була така вродлива, могла зустрічатися будь із ким. Він не раз ловив її погляди… Вона й не усвідомлювала цього, та коли поблизу з’являвся гарний хлопець — дівчина відразу кидала на нього кокетливий погляд. Примружувала очі. Ледь розтуляла прегарні губи. Це було несвідомо. Так роблять усі самиці, коли приваблюють самця. Азор знав: щойно трапиться нагода — і вона його зрадить. І, звісно, не зізнається, такі ніколи не зізнаються. Він сам… Що ж. Колись Азор думав, що він уродливий, що може закадрити будь-яку дівчину. Але тепер уже не був у цьому впевнений.

Він звичайний. Пересічний. Нічого особливого. Дещо хирлявий. Може, записатися до тренажерки, зробити якесь тату чи щось незвичне? Як їй сподобатися?

Лінка почувалася піднесено. Учора вона весь вечір, доки мала спала, переглядала фотографії з фотосесій немовлят і новонароджених. Малюки в кошичках і коконах, костюмчиках бджілок, із крильцями на пухкеньких спинках і в найрізноманітніших шапочках — краса неймовірна! Капелюшки, кашкетики, шапки святого Миколая, віночки… От тільки — як вигадати щось оригінальне? Зрештою, Лінка не мала жодних таких одежинок. Доведеться вигадати щось простіше, що даватиме більше можливостей. А може, використати речі, яких у неї багато? Лінці спало на думку взяти газети, їх завжди вдома лежала ціла купа. З газет можна зробити шапочки, човники й таке інше. І з білого паперу. Папір теж був, навіть якийсь цупкий. Можна скористатися пелюшками… Така фотосесія в білому буде дуже ефектною. Бурхливі хвилі з пелюшок, на них паперові кораблики й маленька морячка Єва. Доня в щільному пелюшковому коконі, поруч можна розкласти гусениць із пелюшок, напханих всередині газетою… Удома знайшовся великий білий тазик для прання, білий друшляк… Так, можна починати. Побачимо, що з того вийде. Працювати із білим тлом та предметами складно, доведеться поморочитися з відповідним освітленням, але фотографії будуть чорно-білими… Багато залежатиме від техніки. А її Лінка постійно вдосконалювала.

Їй пощастило: Єва спокійненько дозволила робити все, що треба. Мала весь час спала й жодного разу не заплакала, коли Лінка переносила її з місця на місце, без кінця чимсь укривала чи загортала. Тож удалося навіть обробити кілька фоток, перш ніж доня прокинулася.

Уже ввечері переглянула фотографії. Вони вдалися чудово. От тільки… Пригадала, як минулого року робила фотографії для виставки. Як придумала тему: показати, що дівчата, які страждають від анорексії, насправді нормальні. Як вона тоді хвилювалася й водночас пишалася! Тепер Лінка знала, чого бракує цим фотографіям: вони нічого не змінять у світі. Але нових ідей не було. Принаймні поки що.

Нагодувала Єву, переодягла, мала знову заснула, а Лінка вирішила побалакати з дівчатами в групі «Solo Minns». Зрештою була неділя, можна трохи розважитися…

Надіслала їм фотки з фотосесії. Дівчата були в захваті, хотіли й собі такі. Навіть сказали, що на цьому можна непогано заробити, але Лінка сумнівалася. Мабуть, кожен, хто хоче влаштувати якусь круту фотосесію для свого немовляти, шукатиме професійного фотографа? А не такого, як вона? Проте розмова з мамусями її надихнула. Вона зрозуміла, що може зробити. Кілька разів пройшлася своєю крихітною кімнаткою від дверей до вікна й від вікна до дверей — і раптом її осяяло. Знову ввімкнула комп’ютер.

Дівчата, я робила ці фотографії як підсумкові за навчальний рік, але мені здається, що вони заслабкі. Тут бракує справжньої теми. Я її саме придумала, але мусите мені допомогти. Я хочу зробити фотосесію про самотнє материнство. Тобто про вас і про себе. Та щоб це вдалося, мусите мені написати, що було для вас найважчим. Найскладнішим у вашій самотності.