Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Перша, студентка педагогіки, здавалася дуже доброю кандидатурою. Бо якщо вона хоче стати педагогом, то, мабуть, має підхід до дітей; хіба ні? Дівчина ввійшла на шпильках, зодягнена, мов на якийсь бал, з копицею світлого волосся. На Єву навіть не глянула.

— Хочу відразу попередити, — заявила вона, — що я займаюся тільки дитиною. Жодних домашніх обов’язків. Бо знаєте, — тут вона заговорила тихіше, — деяким роботодавцям здається, що я й приготую, і виперу, і все-все. А я тут тільки задля дитини.

— Який у вас досвід роботи? — увічливо поцікавився Адам.

— Дуже великий. Я працюю вже два роки й займалася кільканадцятьма дітьми, у тому числі й немовлятами.

Лінка глянула на її накладні нігті й засумнівалася. Кільканадцятьма? За два роки? Якось це підозріло.

— А який у вас підхід до дітей? — запитала мама.

— Підхід?

— Так.

На жаль, на це питання вона відповісти не змогла.

— Іще одне, — додала дівчина. — Я не ходжу з дитиною на прогулянки. Візочки важкі, а в мене хворий хребет, і я не можу носити тягарі, — пояснила вона.

— Але в будинку є ліфт.

— Ліфт! — пирхнула вона. — Я можу покласти дитину біля вікна. Зрештою, це те саме, а прогулянки — просто примха.

— Дякуємо. Це все, — сказав Адам. — Ми з вами сконтактуємо.

— То як? Мені приходити завтра? П’ятнадцять злотих за годину на руки й відразу. Мені теж треба за щось жити.

— Ми передзвонимо ввечері, — перебив її Адам, і невдоволена кандидатка пішла.

— О Господи, — сказала Єва. — Мабуть, ні. Га?

— Мабуть? Та вона прибацана по повній програмі. Не гуляє, не готує, нічого не робить. Сидітиме з дитиною коло відчиненого вікна й роздивлятиметься свої пазурі.

— Ага, але вона схожа на оту співачку, Віолетту Віллас, правда?

— Точно. Причому в її найкращі роки. Але до дитини її точно підпускати не можна. Здається, вона розминулася з покликанням.

— Ви помітили, що вона жодного разу не глянула на малу?

— Ага. Жоднісінького.

За годину прийшла наступна. Сумовита літня пані із сивим, схоже, давно немитим волоссям до плечей.

— Який у вас досвід?

— Ой, знаєте, я колись навіть на керівній посаді була.

А потім усе пішло шкереберть. Скорочення штатів…

— Я розумію, — притакнув Адам. — Але досвід роботи з дітьми?

— Я виховала двох власних. Онуком трохи займалася, але він уже школяр. Скажу вам чесно, що я вмію доглянути дитину. Хоч у минулому справді була… Розумієте… Ну, але жити якось треба. Я ще не пенсіонерка, діти не допомагають, мушу знайти якусь роботу. Про час домовимося, у мене його багато. А дитинка там, так?

«О, вона цікавиться немовлям! Це великий плюс!» — подумала Лінчина мама.

— Візьміть її, — сказала вона. — Тільки спершу помийте руки.

— Оце вже ні! Торкатися її я не буду!

— Що? — вихопилося в Лінки.

— Добре, — закінчив ромову Адам. — Ми до вас зателефонуємо.

— Але я отримаю цю роботу чи ні? — запитала спантеличено жінка.

— Ми подзвонимо. У нас кілька кандидатур. Ви ж самі розумієте.

Літня пані кинула погляд на дитину й вийшла.

Усі троє зітхнули.

— Схоже, що це важко. Дівчата… тобто мої мамусі, казали, що гарна няня — просто на вагу золота.

— Залишилася ще одна. Аж страшно, — засміявся Адам.

Увійшла готка. Чорне фарбоване волосся, чорна туш, кільця в носі, губах, у всіх можливих місцях. Чорні мереживні колготки.

— Хай, — привіталася.

Присутні здавалися трохи спантеличеними.

— Доброго дня.

— На питання не чекатиму — сама розповім. Дітлахами я займаюся, скільки себе пам’ятаю: у мене п’ятеро молодших братів і сестер, тож я вмію все. І приготую, і виперу.

— На прогулянки ходите?

— Прогулянки, купання — я все можу. Але в мене свої принципи.

— Справді? — увічливо поцікавився Адам. — Які саме?

— Жодних візочків, дитина тільки в елінгу. Ви слінго-мама?

— Hi… — відповіла Лінка. — Поки ні.

— Нічого страшного, це можна надолужити. Слінг, контакт «живіт — живіт», дитинка спить біля мене, дієта виключно вегетаріанська.

— Донька на грудному вигодовуванні, — пояснила Лінка.

— Звісно. Але слід якомога раніше вводити іншу їжу: фруктові й овочеві пюре…

— Але ж це із шести місяців…

— Дурниці. Тоді дитина стає перебірливою й нічого не хоче. Уже від трьох місяців овочі та фрукти. Трави.

— Які ще трави?

— О, я маю такі авторські суміші, — усміхнулася готка. — Можна взяти дитину?

Лінка кивнула.

— Але обережно, підтримуйте голівку!

— Дурня із тією голівкою. Дитина чудово тримає голівку від народження!

— Залиште її, — озвався Адам. — Це новонароджена дитина. Не шарпайте її так!

— Вона занадто тепло вдягнена! Зніміть цю шапочку! Немовлят треба гартувати!

Мала заплакала. Лінка підійшла до дівчини й мало не силоміць забрала дитину.

— Я мушу її погодувати, — сказала вона.

— Дитина зовсім не голодна! Їй потрібна увага!

І мовби заперечуючи її слова, немовля пожадливо присмокталося до маминих грудей.

— Ми вам зателефонуємо.

— Ет, я вже й нині можу залишитися. Виділила собі на це час.

— Немає такої потреби, ми подзвонимо, — повторив Адам, і дівчина зрештою пішла.

— Господи, навіжена якась, — здригнулася Лінка. — Не хочу я такої няні.

— Мови бути не може! Вона тут такі дурниці молола!

— Мені вона взагалі здається небезпечною.

Усі, мов за командою, зітхнули.

— Я звернуся до агенції, нехай запропонують когось іншого. Бо жодна із цих не підійшла.

— Точно. Жодна із цих, — хором сказали Лінка та її мама.

Лінка не знала, сміятися їй чи плакати, коли згадувала «чудових» кандидаток. Може воно й смішно, але факт залишався фактом: няню вони не знайшли. Мамина відпустка добігала кінця, і що тоді? Лінка написала у своїй групі, запитала, чи дівчата когось не порадять. Тоді вирішила подзвонити до Рути: її колишня шефиня була старшою, більш досвідченою, може, щось підкаже? Рута сказала, що із задоволенням забіжить до них. Бо маленької вона ще не бачила.

— Проблема в тому, що для багатьох це точно не робота їхньої мрії, — зітхнула Рута, коли вже позахоплювалася Євою. Бруно спав в автокріселку, як ангелятко. — Або прийде якась недосвідчена студентка, що шукає будь-якого заробітку, бо на харчі не стає. Або той, хто не може знайти нічого й хапається за все, а щойно з’явиться якась краща пропозиція — то й ушиється миттю. Або якась недолуга пенсіонерка, яка потребує підробітку, бо на ліки бракує грошей. Звісно, трапляються й суперняні. Проте таку вже хтось як відхопить — то тримає виключно для себе. Для чергових дітей. Крім того, суперняні зазвичай хочуть працювати повний день і беруть чимало. Тому я вирішила, що рік просиджу з малим удома. Та й не хочу нікого