Мобі Дік або Білий кит - Герман Мелвілл
Що ж, прощавай, сердего помічнику помічника; я, твій коментатор, зичу тобі всього найкращого. Ти належиш до того мізерного, безбарвного поріддя, якого не зігріє жодне вино цього світу і для якого навіть білий херес був би занадто рожевий і міцний; та все ж і з такими, як ти, інколи буває приємно посидіти, погомоніти, й самому почуваючи себе мізерним, і звеселитись, упившися слізьми, і з вогкими очима над сухою чаркою сказати вам навпростець, сказати зі смутком, але й не без утіхи: «Не тратьте марно сили, помічники помічників! Бо чим більше ви намагатиметесь потішити людей, тим менше вдячності заслужите в них! Якби ж то я зміг звільнити для вас Гемптон-Корт і Тюїльрі![2]
Та проковтніть свої сльози і гайда на грот-щоглу — злетіть серцями аж у ту височінь, бо ваші друзі, які відлетіли поперед вас, уже розчищають семиповерхові небеса, щоб вас там прийняти, а так довго розпещувані там Гавриїл, Михаїл та Рафаїл мусять вимітатися звідти геть. Тут, у цьому світі, ви можете цокатись тільки розбитими серцями — там будете цокатись нерозбивними келихами!»
* * *
І створив бог риби великі.
Книга буття
Стежка світить за Левіафаном, а безодня здається сивиною.
Книга Йова
І призначив господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону.
Книга пророка Йони
Ходять там кораблі; там той Левіафан, якого створив ти, щоб бавитися йому в морі.
Книга псалмів
У той день навідає господь своїм твердим, і дужим, та сильним мечем Левіафана, змія прудкого, і Левіафана, змія звивкого, і дракона, що в морі, заб’є.
Книга пророка Ісайї
А коли щось опиниться в хаосі пащеки тої потвори — чи то живе створіння, чи то судно, чи й камінь, — то вмить воно западе в смердючу велетенську горлянку й зникне в бездонній прірві його черева.
Плутарх. «Повчання»
В Індійському океані водяться найчисленніші і найбільші в світі риби. З-поміж них кити та водокрути, звані Balaenae, сягають увдовж стільки, як чотири упруги грунту.
Пліній
Ми пропливли по морю заледве два дні, коли о схід сонця з'явилась безліч китів та інших морських потвор. […] З-поміж китів один був страховинно великий. Він посунув на нас, роззявивши пащу, здіймаючи хвилі на всі боки й збиваючи перед собою піну на воді.
Лукіан. "Правдива історія"
Він навідав ту країну ще й для того, щоб уполювати моржів, які мають замість зубів дуже коштовну кість, і привіз трохи тієї кості своєму королю. […] Найкращих китів виловлюють у його рідних краях, і вони бувають ярдів сорок вісім, а то й п’ятдесят завдовжки. Він скаэав, що з п’ятьма товаришами якось уполював їх за два дні шість десятків.
Розповідь Оттара, чи Охтхера, записана з його вуст королем Альфредом року божого 890-го
І хоч усе інше, чи то живе створівня, чи то судно, попавши в жахливу пащеку цього страховища (кита), вмить гине, проглинуте, одначе морський пічкур знаходить у тій пащеці безпечний притулок і спить там.
Монтень. «Апологія Реймона Себона»
Тікаймо, тікаймо! Щоб я пропав, коли це не Левіафан, той, що його описує славний пророк Мойсей у житії терпеливого Йова!
Рабле
Печінкою того кита навантажили два вози.
Стоу. «Літопис»
Велетень Левіафан, що круг нього море кипить, як у казані.
Лорд Бекон. Переспів псалмів
Що ж до страховинної величини того кита чи косатки, то ми не довідались нічого певного. Вони дуже жиріють, отож з одного кита можна натопити неймовірно багато лою.
Його ж таки «Історія життя І смерті»
Спермацет — то найкращі в світі ліки від внутрішніх ушкоджень.
Шекспір. «Король Генріх»
Достоту наче кит.
«Гамлет»
Жахливий біль йому вже груди пропіка,
Й не треба лікаря — його уміння всує.
Він заверта назад і ворога шука,
Чия отак його поранила рука:
Так кит підранений до берега прямує.
Спенсер. «Королева фей»
Величезні, мов кити, які рухом своїх велетенських тіл можуть і в безвітря так збурити океан, що він аж закипить.
Сер Вільям Давенант. Передмова до «Гондіберта»
Що воно таке спермацет, люди достеменно й не знають; адже навіть учений Гофманус після тридцятирічних досліджень каже відверто: nescio quid sit[3].
Сер Т. Браун. «Про спермацет і кашалотів». Див. його «Поширені помилки»
Як Талюс Спенсерів своїм новітнім ціпом,
Так він страшним хвостом несе руїну сліпо.
·················
В боках без ліку гарпунів він ніс,
На спині ж був списів густенний ліс.
Уоллер. «Бій біля Літніх островів»
Мистецтвом створений той великий Левіафан, що зветься Співдружністю, або Державою (по-латині Civitas), і це не що інше, як штучна людина.
Початок Гоббсового «Левіафана»
…Той звір морський,
Левіафан, що бог його створив
Найбільшим із усіх живих істот.
Мілтон. «Утрачений рай»
…Там Левіафан,
Найбільша із живих істот, лежить
У хвилях, ніби цілий мис, і спить
Чи плаває, немов плавучий острів,
І ціле море втягує крізь зябра,
А потім водограєм виверга.
Там-таки
…Величезні кити, що плавають у водяному морі, а в собі носять море лою.
Фуллер. «Держава божественна й світська»
Так десь за мисом, виринувши з глибу,
Той велетень Левіафан чигає.
Не ловить, а дрібну ковтає рибу,
Що в пащу ненароком заблукає.
Драйден. «Annus mirabilis» [4]
Коли вбитий кит плаває в воді за кормою судна, йому відтинають голову й човном підтягують її якомога ближче до берега; але вже на глибині дванадцяти-тринадцяти футів вона зачіпається за дно.
Томас Едж. «Десять подорожей до Шпіцбергену». У Перчесса
Дорогою вони бачили багатьох китів, що жирували в океані й, пустуючи, пирскали водою з ніздрів, які природа помістила в них на спині.
Сер Т. Герберт. «Подорож до Азії та Африки». Збірки Гарріса.
Там вони побачили такі величезні табуни китів, що мусили пливти далі з великою обережністю, аби не напоротися судном на котрогось..
Схоутен. «Шоста подорож довкола світу»
Ми відпливли з Ельби з північно-східним вітром на судні, що звалося «Йона-в-череві-китовому».
* * * * *
Декотрі кажуть, ніби кит не може роззявити пащу, але то байки.
* * * * *
Вони часто видираються на щогли
