Київські бомби - Андрій Анатолійович Кокотюха

художніх текстів, а й у цілком поважних авторитетних істориків. Прикладом цьому може послужити хоча б той факт, що детальну розповідь про Київ як один із центрів тероризму в Російській імперії на початку ХХ століття я довідався з дослідження сучасних російських авторів Бориса Григор’єва та Бориса Колоколова «Повсякденне життя російських жандармів» («Повседневная жизнь российских жандармов». — Молодая гвардия, 2007). Мене відразу охопило та повело бажання показати справжню — кримінальну — природу тієї влади, яка прийде не лише в Україну, а й у Росію лише за десять років після описаних подій — восени 1917-го. Наслідки ми розгрібаємо понині.

Можливо, в Україні теж пишуться подібні дослідження й вони навіть готові до друку. Ну, значить, видавці погано стараються й чомусь не бачать перспективи у виданні літератури, котра в інших країнах, у тому числі в Російській Федерації, складає непогані сегменти книжкового ринку та є повноцінною складовою видавничого бізнесу.

Беручись за цю непросту й практично не вивчену саме в Україні тему, я чудово розумів усі ризики зайти на територію, котру хтось напевне вважає своєю. Ще один ризик — у спробі порушити стереотипність мислення, згідно з яким Київ, Харків та інші українські міста й губернії, що входили до складу Російської імперії, були питомо російськомовними. Орієнтиром тут традиційно служить творчість Костянтина Паустовського, Володимира Короленка, Михайла Булгакова, Аркадія Аверченка. Проте подібні уявлення — справді не більше, ніж сталий міф. Відмовлятися від того факту, що в мовному плані той же дореволюційний Київ був так само неоднорідним, як і тепер, — робити дурницю й помилку одночасно.

Нарешті, неодмінно знайдуться бажаючі закинути або незнання матеріалу, або не надто глибоке його вивчення, або пересмикування фактів, чи взагалі — використання питомо неукраїнських джерел для отримання інформації про описану епоху. Не варто зараз багато пояснювати, простіше згадати ці джерела.

Крім згаданої вже вище книжки, в сюжеті використані публікації газет «Киевлянин» та «Киевские губернские ведомости» (підшивки за 1907 рік), інші відкриті джерела, як то http://www.oldkiev.info/, а також книжки:

— Владимир Бурцев. В погоне за провокаторами. — М.–Л.: Молодая гвардия, 1928;

— Борис Савинков. Воспоминания террориста. — М.: АСТ, 2009;

— Юлиан Семёнов. Горение. — М.: Советский писатель, 1989;

— Павло Позняк, Сергій П’ятериков. Київ. Погляд через століття. — К.: Мистецтво, 1987.

Також окремі подяки:

— доктору історичних наук Данилові Яневському за цінні зауваження, котрі на виході додали цій історії достовірності;

— режисерам Роману Балаяну за фільм «Філер» та Карену Шахназарову — за стрічку «Вершник на ім’я Смерть».

Вірю: серйозне вивчення української історії тільки починається. Якщо гостросюжетна художня література сприятиме цьому — буду тільки радий.

До нових зустрічей.

А. К.

Примітки

1

Філер — похідне від французького fileur, тобто — агент поліції, в обов’язки якого входило зовнішнє спостереження за особами, підозрюваними в антидержавній, терористичній діяльності.

2

Троїцький народний дім — будинок у Києві, побудований у 1901—1902 роках за проектом архітектора Г. Антоновського. У той час поруч знаходилася Троїцька церква, звідси — перша назва будівлі. Тепер — Київський національний театр оперети.

3

…минув недобудований костел. — Римо-католицький костел Святого Миколая в Києві. Будівництво за конкурсним проектом С. Валовського під керівництвом архітектора В. Городецького почалося 1899 року. У конструкціях використовувався новий матеріал — залізобетон. Тепер — Будинок камерної та органної музики. Наразі в костелі відбуваються богослужіння за латинським обрядом. Київська влада досі відмовляється передати приміщення Римо-католицькій церкві повністю до вирішення питання щодо нового місця розташування нового органного залу.

4

…нічим не прикметна суконна однорядка. — Чоловічий та жіночий верхній одяг, який з одного ряду суконної тканини, тобто не мав підкладки. Носився восени, заміняв собою плащ.

5

…панове з охранки. — Побутова назва Охоронного відділення Департаменту поліції Російської імперії, створеного 1866 року для охорони громадської безпеки та порядку. Охоронне відділення було політичною поліцією.

6

…у нього «бульдог»… — Широко розповсюджений наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття тип кишенькового револьвера. Назва походить від британської моделі револьверів Веблей № 2 Bulldog, випущеної 1872 року.

7

…або «Косого капоніра». —«Косий капонір»— укріплення в складі Нової Печерської фортеці в Києві, споруджене 1844 року. Використовувалося як політична в’язниця з особливо суворим режимом у 1860-х роках і на початку XX ст. Зокрема, в ній тримали учасників революції 1905—1907 років, терористів, бомбістів.

8

«Київські губернські відомості» — офіційна урядова газета, видавалася з 1838-го по 1917 рік, до 1866 року — щоденна, після — виходила три рази на тиждень: вівторок, четвер, субота. Видавалася російською мовою. Також містила кримінальну хроніку та оголошення про розшук терористів та інших злочинців.

9

Бібіковський бульвар — названий на честь київського генерал-губернатора (1837—1852) Д. Бібікова. В описані часи єднав Бессарабську та Галицьку площі (тепер — площа Перемоги). Від 1917 року і дотепер — бульвар Тараса Шевченка.

10

Кулябко Микола Миколайович (1873—1920) — підполковник Окремого корпусу жандармів, у 1907—1911 рр. — начальник Київ­ського охоронного відділення. Був зятем одного з керівників охорони імператора Миколи І полковника Олександра Спиридовича.

11

Сухомлинов Володимир Олексійович (1848—1926) — генерал-губернатор Києва (1905—1908), протягом свого правління не раз ставав мішенню терористів.

12

Столипін Петро Аркадійович(1862—1911) — державний діяч Російської імперії, з 1906 року — прем’єр-міністр. Проводив жорст­ку політику придушення революційних заворушень, реформування державного ладу, запобігання терористичній діяльності. 1 вересня 1911 року був убитий у Києві терористом і агентом Охоронного відділення Дмитром (Мордко) Богровим. Похований у Києво-Печерській лаврі.

13

Ямська — вулиця в Києві, проходить повз Байкове кладовище, тоді — міська околиця. В описаний період була відома як київська «вулиця червоних ліхтарів». Змальована в повісті О. Купріна «Яма».

14

…перед електричним ілюзіоном… — «Ілюзіон», «електричний театр», «електричний ілюзіон», «електротеатр» — назви тогочасного кінотеатру.

15

«Кочубей в темниці» — німий фільм (або ж «фільма»), створений у київському фотоательє на Хрещатику. Розповідає про останні дні з життя наказного гетьмана Василя Кочубея, котрий за велінням царя Петра І був засуджений на смерть і чекав вироку в казематі київської фортеці. Ролі виконували актори київських театрів. Цей популярний сюжет згодом втілювали на екрані кілька разів. Вважається першим зразком саме українського художнього кіно.

16

Фундуклеївська — нині вулиця Богдана Хмельницького, на той час носила ім’я київського губернатора Івана Фундуклея (1804—1880).

17

Красноярський централ — одна з найбільших пересильних каторжних