Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

«Eurocopter» повільно та рівно, наче його сунули на тросі, піднявся на дві сотні метрів над льодовиком. Кривлячись від болю в голові, Єгор підступив до краю прірви, секунд на п’ять застиг, а потім, коли крізь посріблене тьмяними відблисками лобове скло кабіни вималювалося обличчя пілота, замахав руками та захрипів:

— Ні, ні, ні! Не сюди! Розвертайся!

На сонце набігла хмара, і з ущелини ривком піднеслася пітьма. Зненацька стало дуже холодно. Анна затремтіла, Лоуренс кинувся на росіянина, врізався плечем у коліно та повалив на землю. Парамонов крізь зуби рикнув і запручався.

— Мудило, що ти робиш?! — істерично шипів американець.

Єгору вдалося виборсатися з-під набагато кремезнішого хлопця та відповзти, проте сил на підвестися не залишилося ні в того, ні в того.

Часто дихаючи, чоловіки тягнули шиї, видивляючись гелікоптер. Лоуренс папугою схиляв голову набік і скошував очі — чорна пляма виросла, затуливши весь центральний сектор огляду.

Червоно-синій «Eurocopter» помалу набирав висоту. Вісімсотп’ятдесятисильний двигун люто гарчав від нестачі кисню. Парамонов бачив, як двічі поспіль на краях лопатей гвинта зароджувалася вібрація — флатер[132], — але вбудовані в ротор спеціальні віброгасники щоразу її зупиняли.

Що ближче до сідла, то меншою ставала вертикальна швидкість. Останні тридцять метрів гелікоптер ледве повз. Крізь тоноване скло тепер уже чітко проступала голова пілота, масивні навушники робили його подібним до витрішкуватої мухи. Чоловік не відривав очей від панелі керування, та якоїсь миті Парамонову здалося, ніби він кинув погляд на фрагмент фюзеляжа, що застиг над проваллям, і росіянин знаками показав йому «униз! лети униз!», однак не був певен, що той його побачив.

Щойно гелікоптер порівнявся із сідловиною, у правий борт ударив потік повітря, що проривався поміж піками. «Eurocopter» шарпнуло вбік, лопаті зі дзвінким, схожим на відпускання натягнутої тятиви тьохканням, заметлялися, двигун ображено вискнув. Парамонов із жахом дивився, як за якихось півтори сотні метрів від нього гелікоптер вихляється та брьохається, наче людина, яка не вміє плавати й раптово втратила під ногами дно.

— Униз… униз… — розпачливо цідив він.

Пілот Eurocopter’а опустив ручку керування кроком гвинта, оберти двигуна впали, гелікоптер дзьобнув носом і, накренившись, рвонув до льодовика. Загалом чотириста метрів мало би вистачити, щоби вирівняти його, проте пілот мусив також виконати розворот на сто вісімдесят градусів: знижуватися на північ не можна було — ущелина попереду звужувалася і, зрештою, впиралася у схил семикілометрового піка.

Не змінюючи швидкості зниження, пілот заклав крутий віраж. Завалившись на лівий борт, гелікоптер помчав на західну стіну ущелини. Парамонов несвідомо затулив роззявленого рота долонею, Лоуренс гарячково тер очі, щоби позбутися мерехтливої чорної латки перед очима. Єгорові спочатку здалося, що пілотові все вдасться, «Eurocopter» вийде із розвороту за кільканадцять метрів від стіни, прошмигне над схожими на кістяні пластини стегозавра льодяними виступами, але потім, коли ніс гелікоптера вже розвернувся на південний захід, одна з п’ятиметрових лопатей зачепила скутий кригою схил. Бризнуло каміння впереміш із льодом. Лопать, видавши тремтливе «дринь», розсипалася на шматки. На якусь мить усе — і «Eurocopter», і уламки лопаті, і вибиті зі стіни льодяні блискітки — немовби повисло в повітрі, а тоді кермовий гвинт, який не припиняв шалено обертатися, потягнув гелікоптер убік, хвіст зі скреготом пройшовся по крутому схилові та відламався, після чого те, що залишилося від фюзеляжа, перекидаючись, покотилося вниз, до засотаного мороком провалля.

Сизуватої поверхні льодовика на дні ущелини досягнула груда потовченого металу, мало схожа на літальний апарат. Парамонов бачив, як у момент удару безформну сріблясту груду охопило полум’я, і лише через секунду до вух дійшов приглушений виляск вибуху. За мить до того, як стихло гуркітливе відлуння, сонце визирнуло з-за хмар, наповнило провалля холодним білим світлом, і клуби ядучо-чорного диму, що поповзли до неба, набули ще більш зловісного відтінку.

Росіянин відвернувся — не міг на них дивитися, — і якраз вчасно, щоби побачити, як у Лоуренса Ґрейса закотилися очі та безсило відкинулася голова.

11:42

Анна та Єгор пересунули непритомного Лоуренса від прірви до місця, де сидів Апшоу, після чого попадали на землю і хвилин десять лежали непорушно. Парамонов, прикривши очі передпліччям, цідив крізь зуби тихі стогони — обморожені пальці потроху відтавали й нестерпно боліли. Анна прошивала застиглим поглядом обкладене холодними хмарами небо. Гелен хотіла дати їм води, взяла обидві пляшки, зібралася із силами та підвелася, і лише ступивши кілька кроків, усвідомила, що сніг усередині пляшок не розтав.

Сонце зайшло та більше з-за хмар не з’являлося.

Американець невдовзі отямився і, допомагаючи собі руками, сів. Сліпа пляма по центру поля зору не зникла, проте зменшилася до розмірів дверного вічка. Довкола вічка час від часу проскакували сріблясті спалахи, втім вони швидко зникали й не заважали бачити. Лоуренс спідлоба зиркнув на Парамонова:

— Вибач, що накинувся. Пробач. Мене накрило.

Росіянин лише скосив погляд і промовчав.

— Він розбився? — запитав хлопець.

— Так. — Анна піднялася на руках.

Лоуренс повернув до неї голову:

— Пілот загинув?

— Так.

— Ти впевнена?

Анна намірилася відповісти, що гелікоптер вибухнув, та її випередив Парамонов:

— Навіть якщо не загинув, ти що — полізеш його рятувати? Витягнеш його сюди, на сідло?

Борода задригалася, та водночас із роздратуванням почала розростатися пляма перед очима, й Лоуренс погамував спалах люті. Помовчавши, він сказав:

— Ти переконував, що гелікоптер сюди не дістанеться.

— А він і не дістався! — відрубав Єгор.

— Я про те, що… — хлопець супився, — він прилетів, він долетів сюди, то, може, ми не так і високо?

Парамонов, крекчучи, сів. Поборов напад нудоти, вишкірився, готуючись заперечити, та в очі впало тіло Олівера Морґенштерна, і потріскані губи розслабилися. Росіянин обвів поглядом охлялі обличчя Апшоу, Анни та Лоуренса, а потім із надсадою, через два-три слова зупиняючись, аби хапнути повітря, заговорив.

— Добрі новини, — верхня губа мимоволі смикнулася, так ніби в їхньому становищі залишалося хоч щось добре, — пілот нас побачив і, сподіваюсь, устиг доповісти. Потрібно протриматися, доки рятувальники не додумаються, як нас звідси визволити.

— Ми лежали серед каміння, — промимрив Лоуренс, — він міг не помітити.

— Вона стояла! — Єгор різко, ледь не зі злістю кивнув на Анну, та впевненості в голосі не було. Він знав, як важко керувати гелікоптером на такій висоті, знав, що пілот, зачепившись очима за носову частину фюзеляжа, міг не зауважити Анну, і навіть розгледівши жінку, навряд чи відчув потребу негайно про неї доповісти.

Чоловіки замовкли.

— А які погані новини? — запитала Анна.

Парамонов,