💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ігри долі - Іванна Боразан

Ігри долі - Іванна Боразан

Читаємо онлайн Ігри долі - Іванна Боразан

Аня усе зрозуміла. Усміхнілася і доповнила недосказану фразу колишнього детектива:

— Ви просто не знаєте, чи правильно зробили, приїхавши сюди.

Лемачов кивнув.

— Наперед невідомо, як складуться події. Але скажу я вам так: ви молодець, що приїхали. Від вас я іншого і не чекала. Сумніви завжди будуть, але треба спробувати їх залишити позаду, а поставити пріорітетним те, що ви отримаєте. А отримаєте багато: кохання і турботу найкращої людини, яка тільки може бути у світі. Чудова жінка, а ще краща подруга… Таких слів немає, щоб описати все те, що я думаю про Марію і як я її люблю.

Завдяки своєму досвідові Лемачов відчував, що його співрозмовниця говорить щиро, а головне, правдиво.

— А як ви з нею познайомилися? Вона ваша сусідка? — запитав Іван Миколайович, нарешті знайшовши в собі здатність довіритися цій людині, але найбільше його проймала цікавість, хоча б щось дізнатися про кохану. Як вона жила ці роки, отримати часточку її минулого, яке могло бути їхнім спільним, якби по інакшому склалися обставини.

— Це дуже довга історія, — сказала Аня. — І якщо ви не сильно втомлені, то.

— Ні, ні, — перебив її Лемачов. — Я хочу послухати. Але спершу, може, присядемо?

— Чудова ідея, — сміючись промовила дівчина, сідаючи на своє попереднє місце.

Аня розповіла йому усе: як її знайшли, виходили і турбувалися про неї, як про дорогу їм людину. Промовчала тільки про причини, через які змушена була опинитися в такому скрутному становищі. Все- таки це не тільки її таємниця. Вона дала слово нікому про це не розповідати. Усе уже налагодилося, хай так і залишається.

Іван Миколайович жадно ловив будь-яке слово, сказане про Марію. Перепитував. Тому дівчина повинна була вдаватися в деталі. Незчулися, як за вікном стемніло.

З одного боку, це навіть, краще: легше і простіше буде повертатися додому, але з іншого, якщо Ніколас уже в домі, може бути скандал. Спочатку це її трохи налякало, як давня звичка), але потім сама себе заспокоїла.

«Ну, що він зможе мені зробити. Покричить та й перестане».

Дівчина попрощалася зі своїм гостем, попобіцявши, що скоро знову навідається сюди. Сіла в машину, яка її чекала, і поїхала в будинок, в який сподівалася пройде непоміченою. Але сталося зовсім навпаки.

Ніколас Харт повернувся розлючений з роботи, а тут ще й повідомили, що його дружини ніде немає. І ніхто не знає, куди вона поділася.

— Покинула будинок, незважаючи на мою заборону, — лютував Нік. — Ну, я їй влаштую.

Але тільки одного холодного і трішки зверхнього погляду голубих очей Ані було досить, щоб погасити полум’я люті Ніколаса Харта.

Подумками він ледь не вбивав її, але не смів нічого казати вслух. Це ще більше його дратувало. Ця залежність від неї виводила із себе, принижувала гідність. Але ще трохи прийдеться потерпіти. Ще трохи.

— Куди ти ходила? _ грубо запитав Нік.

— Гуляла, — спокійно, незважаючи на грубий тон співрозмовника, відповіла дівчина.

— Гуляла! — повторив Нік. — А ти що, забула, що я заборонив тобі покидати цей будинок? — крізь зуби говорив він, призупиняючи свою злість.

— Ні, не забула.

Що він чув. В цей момент Харт був ладен сам убити її, голими руками. Як вона сміла так нахабно себе поводити з ним. Ніколас ледь стримував себе. Аня також бачила, що грає з вогнем. Але не хотіла відступати. Скільки разів от так він принижував її, заставляючи думати себе й інших, що то навіть не людина, а так… І «оце» ще й посміло його дратувати. Його! А зараз нехай вельмишановний міліонер відчуває, як це, коли тебе принижують у всіх на очах навіть якщо ці очі належать людям, яких він найняв. Так це навіть краще.

— Мані набридло сидіти у чотирьох стінах. Я хотіла трохи розважитись, — іронічно продовжувала Аня.

Такий її тон, ще більше розізлив Ніка. Здавалося, що він от-от лусне від люті.

Дівчина нарешті схаменулася і промовила:

— Не переживай, я нікому не розповім нашу маленьку таємницю. Якщо це тебе так хвилює? На відміну від декого, я вмію тримати слово. Тим більше, я була обережною. Мене ніхто не помітив. Я змушена була покинути будинок, так вимагали обставини…. А зараз … я втомилася, давай закінчим розмову.

Аня піднялася сходами і попрямувала у свою кімнату. Ніколас також покинув місце події і зачинився у своєму кабінеті. Там налив собі склянку віскі і одним ковтком опорожнив. Рідина блаженною теплотою розчинилася у тілі, приносячи хвилину умиротворення. Нік нахилився над каміном і вдивлявся у вогонь. Кажуть, вогонь має заспокійливу дію. Можливо, і так, бо на Ніколаса Харта щось таки подіяло. Гнів притих, на зміну йому прийшли зовсім суперечливі думки про дружину. Гаряча, темпераментна, горда — ось якою вона стала. Цікаво, чи так само пристрасна у ліжку? Стоп! До чого його хилить. Але уже запізно. Механізм уже запрацював. Його тіло моментально відреагувало на думки.

— Чорт! — викрикнув він і налив собі ще склянку.

Випив. Не допомогло. Відчуття незадоволеності не покидало його тіло.

Зі злості шпурнув стакан у стіну. Той розлетівся на маленькі шматочки, які з дзеленькотом впали на підлогу. Ніколас на них і не глянув. Грюкнув дверима і попрямував у свою кімнату.

Він уже дорослий чоловік, який впорається зі своїми бажаннями, обуздає похітливе тіло. Але…

Проходячи повз її кімнату, він не стримався і увійшов. Аня якраз сиділа навпроти дзеркала і розчісувала своє волосся. Дівчина тільки глянула на нього, нічого не сказавши, і знову прийнялася за роботу. Ніколас стояв біля дверей і дивився, як шовковисте волосся піддається під натиском умілих рук і щітки.

«Як хочеться до нього доторкнутися. Відчути, як воно проходить крізь пальці», — думав він.

Відгуки про книгу Ігри долі - Іванна Боразан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: