Слово після страти - Вадим Григорович Бойко
Благополучно минув коридор, обидва шлафзали і зайшов у туалетну. Та напитися не було де, бо з метою економії води на день усі крани перекрили. Правда, у діжці була вода, але отруєна хлоркою і, отже, непридатна для пиття. Між ящиком з хлоркою і діжкою з водою лежало чотири трупи. Це ті, що померли сьогодні, бо померлих уночі одразу ж після аппеля одвезли візком у крематорій. Побачивши трупи, я внутрішньо здригнувся і спіймав себе на тому, що ніяк не можу звикнути спокійно дивитися на мертвих. Не знайшовши води, вирішив повернутися на аппельплац і — треба ж такому статися!— у вузькому проході між нарами наткнувся на Ауфмейєра та блокового Пауля. Це було так несподівано, що я вкляк наче вкопаний, не знаючи, що далі робити.
Ауфмейєр був п’яний, як чіп, і ледве тримався на ногах. Його підтримував так само п’яний Пауль. Та ось, зачепившись плечем за одні з нар, блокфюрер поточився. Його величезний картуз злетів із голови й покотився під нари. Не здаючи собі звіту, з холуйською запопадливістю кидаюся під нари. Те, що я побачив там, приголомшило мене. Виблискуючи якимись коштовними каменями, котився обруч, який випав із Ауфмейєрового картуза. Коли я схопив його в руки, то побачив, що він вигадливо сплетений із золотого дроту, в який майстерно вмонтовано багато всяких камінців. Вони виблискували і переливалися всіма кольорами веселки.
Як видно, Ауфмейєр не на жарт злякався, що це добро може пропасти, бо, забувши про гонор есесівського офіцера, у новісінькому парадному мундирі став рачки і поліз під нари. Таке не часто побачиш! Тут же під нарами я вручив йому картуза й обруч з коштовностями. Блокфюрер одразу сховав обруча в картуз. Ця, зрештою, дрібна пригода, видно, дуже розхвилювала Ауфмейєра. Його чоло вкрили крапельки поту, обличчя поплямили червоні лишаї. Остаточно розгубившись, він, коли ми вже вилізли з-під нар, схопив мене за руку, потиснув її і сказав, звертаючись до Пауля:
— Мені подобається цей гефтлінг, хоч він і штрафник. Не посилай його на роботу і годуй. Зрозумів?
— Яволь, гер блокфюрер! — замість Пауля, що ніяк не міг повернути язиком, відповів писар Вацек, котрий, наче сам сатана, вискочив не знати звідки. Вацек штовхнув мене в спину, даючи зрозуміти, щоб я забирався геть і своєю присутністю не псував порядної компанії.
Усе, що відбулося, скидалося на поганий сон. Повертаючись на аппельплац, я відчував, що заплутався в якійсь липкій павутині. Які ж наслідки може мати цей випадок? Раптом мене кинуло в жар: вони мене знищать, знищать сьогодні ж уночі. Блокфюрер не настільки дурний, щоб залишити свідка своєї ганьби й падіння. Що й казати, було над чим подумати. І чого я такий нещасливий! Не встигну виплутатися з однієї халепи, як потрапляю в другу. Що ж робити? Якби з кимось порадитись. Але з ким? Добре було б розшукати в’язня, який давав мені хліб, підтримував, коли поверталися з роботи. Його номер 125332. Я довго й безрезультатно никав у натовпі, придивляючись до нашитих на куртки номерів, та хіба його знайдеш серед двох тисяч таких самих шестизначних номерів!
Просурмила сирена на обід. Ми швидко вишикувалися. Привезли кесселі з їжею, почали роздавати баланду. Із щільної квадратної колони в’язнів виходили п’ятірки. Вони підходили до кесселів і, діставши свою порцію, ішли на другий бік аппельплацу. За порядком пильно стежили десятків зо два промінентів із замашними палицями в руках. Без черги одержували баланду прибиральники, лойфери, піплі та інші придурки. Ми тільки слину ковтали, дивлячись, як вони несуть у блок червоні дволітрові емальовані миски, наповнені баландою, та не такою, яку давали нам, а густою, з кружальцями брукви. Однак усе це була дрібнота. Проміненти вищих рангів харчувалися з есесівської кухні. Всі інші в’язні одержували свій «зупе» у власні шапки. Цей «зупе» розливали нам також проміненти. Один із них — Янкельшмок. На руці в нього була пов’язка помічника штубендиста № 1, тобто помічника штубового. Янкельшмоком його називали проміненти в очі, а ми — поза очі. Очевидно, справжнє його ім’я було Янкель, а в таборі до нього додали вульгарне жаргонне слівце «шмок». От і вийшло Янкельшмок. Навіть своєю зовнішністю Янкельшмок вирізнявся із загалу в’язнів. Високий, кремезний, дужий, як вепр, він мав червоно-руде волосся і жовто-каламутні булькаті очі. Його великі вуха стирчали, як лопухи, тому Янкельшмок скидався на кажана. Був дуже енергійний і непосидючий. Одного разу примусив нас одержувати вранішню каву і обідню баланду у власні гольцшуги. Вражені кмітливістю і винахідливістю свого холуя, есесівці попервах дуже реготали, та невдовзі винахід Янкельшмока поширили на інші табори і філіали Освенціму. Як розповідала мені нещодавно Валентина Романівна Сукало (освенцімський номер 82770), жінкам, в’язням Біркенау, не раз доводилося одержувати баланду у власні гольцшуги і з них пити її. Це підтвердили й інші освенцімські в’язні: Коротун Марія Миколаївна (освенцімський №56956), Сердюк Марія Яремівна (62276), Рудас Ольга Іванівна (36096).
Тримаючись за промінентну посаду, Янкельшмок вірою і правдою служив своїм господарям есесівцям. Він старався більше, ніж будь-який освенцімський бандит. В’язні боялися і ненавиділи його. Усі євреї десятою дорогою обходили Янкельшмока і за баландою ішли до інших роздавачів, бо вельми жорстоким був їхній єдинокровний брат і люто ненавидів своїх, помщаючись їм за те, що сам був єврей. Хоч як це дивно, але Янкельшмок був освіченою людиною, вільно володів кількома європейськими мовами і, крім усього, виконував обов’язки перекладача блокфюрера. Знання мов, а головне—нечувана жорстокість і холуйська відданість допомогли цьому виродкові стати в Освенцімі привілейованим в’язнем.
Розповідали, що одного разу Янкельшмока в числі «передових» гефтлінгів повели в освенцімський будинок розпусти. Там він віч-на-віч зіткнувся з рідною сестрою. Побачивши, що до неї на розвагу прийшов рідний брат, дівчина знепритомніла. Янкельшмок привів її до тями стусанами і, одержавши від неї те, за чим прийшов, спокійно повернувся в блок.
Іноді Пауль задля розваги питав у свого холуя:
— Ну що, Янкельшмок, може, розкажеш, як ти розважався із своєю сестрою Сарою?
Янкельшмок шкірив жовті зуби і з нечуваним цинізмом розповідав, як його «обслуговувала» в будинку розпусти рідна сестра...
Отакий був помічник штубового, він же перекладач і роздавач баланди Янкельшмок. Признатися, я не сподівався, що зустріну в концтаборі в'язня-фашиста, та ще й єврея...
