💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Вода з каменю Саксаул у пісках - Роман Іванович Іваничук

Вода з каменю Саксаул у пісках - Роман Іванович Іваничук

Читаємо онлайн Вода з каменю Саксаул у пісках - Роман Іванович Іваничук
Самому важко в це повірити, бо ж то колишній магістратський урядовець, поважний добродій, друг посла і куратора Закладу Оссолінських Генріка Любомирського, але мені здається, що все це йде від… Слотвінського.

— Слотвінського?! — схопився Мазох. — Директора Закладу? Цього не може бути…

— Там збираються, читають, розмовляють… Там, врешті, є друкарня. Я міг би зробити обшук, прошу вашого дозволу…

— Ні, ні, ви що?.. Це ж — як університет… А коли нічого не підтвердиться? Та ви уявляєте, який скандал вибухне? Любомирський на всю імперію ґвалт підніме, — він же граф, поважний учений, посол…

— Знаю… Тоді будемо слідкувати поки що. І не тільки за Оссолінеум. У мене на приміті ще й греко–католицька духовна семінарія. То резерв усіх конспіративних списків.

Захер–Мазох підвівся. Встав і Зайончковський.

— На здоров'я! — Директор поліції перехилив фужер. — А тепер до роботи. Доповідайте мені про все. Ми сидимо на бочці з порохом… З нас Меттерніх шкуру живцем злупить!

Вийшли з залу. Круглий, мов мішок з половою, портьє подавав директорові пороховика, в пояс кланявся, але руки не простягав.

— Що це за тип? — спитав Мазох у Зайончковського.

— А ви не впізнали? Екс–князь Бальзамін…

— Ха–ха! То ти тут опинився, індійський князю! — зареготав директор поліції. — А цю князівську регалію, — смикнув за червону китицю на ярмулці, — залишив собі на пам'ять по втраченому титулу, ха–ха! Боже, Боже, яка іронія долі: князь, який торгував індійськими слонами, просить тепер десять крейцерів за послугу!

— Це не найгірший для нього варіант, пане директор, — мовив поважно Зайончковський. — Щодня в такому людному місці по десять крейцерів з кожного, — скільки справжніх слонів він за них може купити! І без ризику… Ото тільки, що в портшезі його вже не носять.

— Усе повертається на круги своя, — кланявся Бальзамін, мило заглядаючи директорові в вічі. — Все повертається, і ніхто нічого не знає. Ніхто!

…Це був не вірш, а протест. Два томики, які прислав Маркіянові з Коломиї Григорій Глькевич, лежали перед ним — перечитані, десятки разів перегорнуті. На аркуші чистого паперу рядки, писані дрібним письмом, воскрешали славетну битву русичів з ляхами під Галичем 1139 року, — відлунням давньої звитяги автор утверджувався нині. Бо нам кажуть, що ми вже не народ, а плем'я, що руської проблеми давно не існує… Дуже давно! Народні пісні живого люду надруковані ось у двотомнику латинським шрифтом, трактовані вони авторською передмовою як викопні раритети забутої давнини, і опубліковують їх лише для того, щоб знали цивілізовані народи, що колись, за царя Гороха, в центрі Європи жило плем'я, яке мало свою культуру, але воно давно вимерло, розчинилося в унії з іншими народами… В унії?… Так, більше двох століть тому була зроблена перша спроба насильного з'єднання, але не дозволив народ, повстав під проводом Хмельницького проти шляхтича–ляха. То хіба даром лилася кров? Роз'єднатися, роз'єднатися, поки не пізно!

Гей, хто русин — за ратище, В крепкі руки — меч ясний, Шпарка стріла хай засвище, — Гордий ляше, день не твій!

Маркіян не чув, як до кімнати зайшли Іван і Яків, вони утрьох мусять сьогодні остаточно впорядкувати альманах, а коли Головацький діткнувся рукою до Маркіянового плеча, він схопився з крісла і, перебуваючи ще в стані полеміки з противником, промовив те, що думалося, та іще не оформилося в слова у конспіративній квартирі на Руській, що сказав би тепер авторові передмови до двотомного збірника пісень.

— Нас роз'єднали з православним світом, панове майбутні уніатські попи, і коли ми не хочемо нині вирватися з католицького кліру, коли ту межу, що пролягла між Великою Україною і Галичиною, не в силі переступити наш народ, то для духовного єднання принаймні кордонів не існує. І якщо ми нині не проголосимо гасло єдності нашої мови, думки, духу, пісні з Наддніпрянщиною, то завтра ми насправді станемо плем'ям рутенців, яке заникне, занидіє, загубиться і, може, тільки в таких ось антологіях, писаних латинкою, — Маркіян подав книжечки друзям, — згадуватимуть, що тут, на землях Галичини, у сиву давнину жив могутній руський народ, котрий розбивав під Галичем бундючного короля Болеслава Кривоустого, виганяв за Дунай угрів, а в карпатських ізворах знищував татарські орди, — і пропав, пропав навіки, дозволивши через своє лінивство і байдужість відірвати себе від могутнього тіла великого народу, від його серця, розуму й живлючої крові!

Він стояв мов пророк — натхненний і гнівний, в худих грудях клекотів насилу стримуваний приступ кашлю, горіли очі, хворобливий рум'янець виступав плямами на блідих щоках, плями на мить згасали, щоб потім дужче спалахнути і розлитися по всьому обличчі; Маркіян, знеможений, присів на ліжко.

Вражені його пасажем Головацький і Вагилевич гортали книжечки, потім помінялися, ще раз погортали і обидва здивовано глянули на Шашкевича.

— Я не зовсім тебе розумію, Маркіяне, — мовив Вагилевич. — Вацлав з Олеська, «Piesnie polskie i ruskie ludu galicijskiego»[80]… Адже про цю збірку давно говорив нам Глькевич, коли вона ще готувалася до друку. І його, Григорієві, записи тут… Вацлав з Олеська… Це ж Вацлав Залеський, наш професор естетики, знаменитий фольклорист.

— Колего, та то ж подія, — знизав плечима Головацький. — Хай і латинкою, але ж достовірні записи!

— А ви передмову прочитайте! — підвівся Маркіян, взяв у Івана перший том. — Ось одне тільки місце в ній, —

Відгуки про книгу Вода з каменю Саксаул у пісках - Роман Іванович Іваничук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: