Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Руслан Найда

безліч доріг. Мандрував з кочовими скіфами, які в безкраїх південних степах у пошуках соковитих пасовиськ для своїх табунів жили й помирали в повстяних житлах на колесах. Бував у військових походах проти перського царя Дарія, коли всі наддніпрянські народи спільного кореня повернули свої стріли в один бік проти муштрованого війська азіатського властолюбця. Доводилось йому бачити пишний похорон вождя царських скіфів, коли слідом за повелителем у скорботному екстазі, прошиті лезами мечів відходили в Ірій жертви – раби, наложниці, коні, воїни, всі в крові й золоті. Усього зазнав у житті: кохав свавільну степову красуню, повелительку комонних ватаг, горду й непокірну царівну меотів. Пив вино з черепа переможеного, спускався по Дніпру великим хлібним шляхом у чайці, завантаженій важкими пшеницями. У чорноризців-меланхеленів приносив у болотах жертву могутньому Ящуру, володарю підземного світу, а з північними неврами і будинами крутився в шалених хороводах під стоголосі вовчі плачі.

Та тільки тут, у краю своїх предків, серед сколотів – мирних і мудрих хліборобів, коло гори духовної єдності свого народу старий співець завжди переживав мить просвітління й оновлення, відчував щедру силу прабатьківської землі. Людність краю, здавалось йому, найпильніше прислухалась до співів-розповідей про давні часи сотворення світу, про науку богів і золоті небесні дари, що впали орачам з неба, про трагічні події минулих віків, які врешті сплітались у співучі кетяги дум і легенд. Перевіяна часом мудрість окрилювала стомлені душі і гоїла безнадійні рани, в’язала розум і гідність поколінь у живе чудове дерево. Дерево Роду.

Підібгавши ноги та обійнявши старечою рукою тугий вигин кленових гусел, оратай сидів над срібно-місячною течією Вічної Ріки. Його спогад мимоволі перейшов у напівсон. І привиділось співцю, що з-поза Чорного Лісу з’явились чотири крилаті створіння з головами Лева, Тура, Людини і Орла. Рудо-червоний лев ішов крізь вогняну заграву, але гострі серпи полум’я не палили його ніжних білих крил; чорний лев з головою тура йшов по щойно зораній ниві; золотий лев з головою орла плив у легкій течії вітру, купаючись у сяючих бризках сонця; четвертий лев з головою людини простував битим шляхом, якому не видно було ні кінця, ні краю. Старий гусляр подумав, що добре знає ці образи, що бачив на землі їхні тіні, співав про них, їхні силуети зображені на його шкіряному колчані… Та хіба міг він уявити той шквал краси і довершеності, коли величавою ходою повз нього проходили Лев, Тур, Людина й Орел – чотири прекрасні крилаті істоти, втілення вічних вогню, води, землі й неба. З гуслами за плечима і з новою мелодією в душі оратай побрів слідом за своїм видінням…

Хмари, як білі гриви, клубочились під шатром неба, і всі сторони світу ніби збігались відпочити на вершечку гори. Посеред чебрецем встеленого дворища, на кам’яному престолі стояв сам сколотський ідол – Бог Радух. Вигоріла лиса потилиця, риски очей, вкарбований в камінь погляд. Кручена гривна на шиї, дуги плечей, ріг-ритон в лівій руці, меч-акинак при поясі. Кожна лінія статуї непомітно виринала і раптово зникала в камені, але з кожної лінії незмінно народжувалась нова, перетікала в іншу – і всі вони разом розкреслювали стовбур тіла на ледь помітні символи світових стихій. Біля ніг Радуха ще тліли вуглинки в купах попелу, а земля всотувала останні краплі святочних медів з перекинутих керамічних глеків.

У блаженному спокої завмерли півколом менші кам’яні статуї – Радуниця, Лада, Велес, Світовид, Ярило, боги весняного пробудження, охоронці священних гаїв, вод, душ померлих. Незворушні, обвішані полотняними рушниками й золотими прикрасами, усі вони постомлювались і спочивали після багатоголосих ритуальних дійств. Старий співець наближався до дерев’яних воріт святилища, увійшов у них, минув купи попелу, півколо ідолів і нарешті спинився біля кам’яного престолу наймудрішого Бога Радуха. Чотири прекрасні істоти з головами Лева, Тура, Людини і Орла сиділи довкола престолу, а вгорі вигравала чистими барвами веселка. І відчув оратай, що настала та мить, коли між ним і Богом не стоять більше ні смертні люди, ні волхви, ні власний страх… Світ Яви – щоденного життя людини з усіма його пристрастями і тягарями розтанув. Натомість відчинились перед ним загадкові ворота світу Нави, світу мудростей і фантазій, навіяних з усіх віків.

Співець мовив до Бога:

– Я все життя співав на майданах легенди, сказання, думи… Та цілісною людиною відчув себе лише тоді, коли почав виловлювати з потоку завчених слів і образів ті, які самі входили в душу й пам’ять. Моя уява почала змінюватись, з’явилося відчуття власної, хоч і крихітної участі у коловороті часу й подій, в тайнах Життя, Смерті й Любові… І хоч де я мандрував, а завжди повертався сюди, до духовного стовбура – мого особистого, що водночас був стовбуром і більших за мене людей. Це моє відкриття. Поясни, що це?

– Ти відчув міць і силу Дерева Життя. Мого Дерева, того старого дуба над Дніпром, що для тебе явивсь деревом твого, сколотського роду. Той стовбур зв’язує покоління, братає душі, народжує і нищить мільйони заради того, щоб підняти одиноких геніїв до вищих сфер, до висот справжньої творчості… З легендою, з її розумінням до тебе приходила впевненість і легкість, а головне – приходило бачення твого особистого шляху, твого кола. Більше коло твого шляху – це дорога з предвічних днів через зелені кургани і гончарні круги, крізь намиста хороводів і крізь безліч людських доль, крізь золотаві храми і пісенні свята, через сьогоднішню мить до наступних перетворень. Менше коло – це твоє життя серед сколотів-хліборобів, з гуслами, в безкінечній дорозі, з луком і стрілами в час небезпеки, з музикою й легендами, які ти несеш людям. Ти зникнеш зараз, але потім повернешся знов. Так триватиме, допоки росте Дерево.

– Я б свою душу викував у струну, нехай би вона лишилась на гуслах хоч би й іншого поета…

– Твоє життя – твій вибір. Ти можеш вічно бути живим пагоном на Дереві, а можеш впасти у байдужу пітьму. Твій вибір, людино.

– Та чи не зникне Дерево раніш, ніж припине звучати музика? Якими шляхами йтиме мій народ?

– Я розповім тобі, слухай. Будуть чорні орди, татарські й половецькі, топтати землі мирних хліборобів, але щоразу на згарищі проростатиме зелений пагін-колос… Буде Київ і