Скандальний дует - Ксана Рейлі

Нехай вони цвітуть щосили,
Лиш не колючими шипами.
Хотів кричати, що щасливий
Забути все, що було з нами.
Ти подивилась в мої очі
І посміхнулась лиш вустами.
Я думав, повернутись хочеш,
А ти пішла й лишила шрами.
Приспів(2):
Я подарую тобі квіти,
Ти поцілуєш на прощання.
Без тебе буду далі жити,
Хоч не вмирає це кохання.

Як боляче, коли тебе нема зі мною,
Як боляче, коли не поруч ти.
Приспів (1),(2).

Я слухала його голос і зрозуміла, що повністю потрапила під дію його чар. Те, як він співав цю пісню, змушувало серце перестати битися і затамувати подих. Я дивилася на нього і бачила такого правильного артиста, який обожнює свою публіку і свою музику. Чи хотіла б я колись такою стати? Звісно, хотіла б. Від нього віяло свободою і незалежністю, а я ж повністю залежу від свого образу. Можливо цей дует справді щось змінить? 
Публіка деякий час не хотіла його відпускати, тому Костя заспівав ще три пісні. Він радісно подякував всім і повернувся до мене. 
— Це було неймовірно!— вражено сказала. — Справді! Я не думала, що ти такий талановитий. 
— Та пусте!— відповів він.
— Дійсно, а перша пісня, яку ти співав така ніжна і чуттєва. Як вона називається?— поцікавилась я. 
— «Квіти».— просто відповів Костя. 
— Можу я дізнатися кому саме ти її присвятив?
— Не можеш.— різко сказав Костя. — Це надто особисте. 
— Добре. — ображено відповіла я. 
Дивно, чому він не хоче мені розповісти? Чи справді за цими всіма рядками ховається якась драма?
— Ну як, набралась натхнення?— згодом спитав Костя.
— Треба подумати до завтра.— відповіла я. 
— Так.— погодився він.— Ну то що, йдемо звідси?
— Ага. Юра вже десь зачекався мене. — сказала я.— Котра година, а він все ще зі мною, а в нього ж сім'я.
— Ну це його робота.— зауважив Костя.
— Так, але в нього маленька донечка, а їй зараз потрібен батько. — сказала я і помітила його дивний погляд.— Я рідко затримую Юру до такої пізньої години. Доведеться дати йому завтра вихідний.
Ми вийшли з пабу і одразу ж потрапили під приціл камер і журналістів. 
— Звідки вони взялися?— пробурмотіла я.
— Не знаю, але треба тікати!— сказав Костя і схопив мене за руку.
— Міло, ви можете пояснити вашу зустріч Каєм?— спитала у мене якась журналістка.
— Без коментарів!— буркнула я, а тоді ми з Костею побігли до мого автомобіля.
Хлопець теж сів у машину, а я здивовано подивилася на нього. Він сказав водієві свою адресу і розслаблено відкинувся на сидінні. 
— Де твій мотоцикл?— спитала я.
— Вдома. Я живу недалеко звідси, тому прийшов пішки. — відповів він.
— Це буде завтра у всіх новинах. Ще роман нам припишуть.— сказала я. 
— Зізнаємося, що в нас дует. Що тут такого?
— Дядько Тарас казав, що про це мають дізнатися не раніше ніж за місяць.
— Не знаю тоді. Скажемо,що просто друзі. — запропонував Костя.
— Щось придумаємо.— сказала я.
Через декілька хвилин ми зупинилися біля великої багатоповерхівки. 
— Ти тут живеш?— спитала я і подивилася з вікна.
— Ага.— відповів Костя. — Зайдеш на чай?
— Ем, не цього разу.— сказала я і усміхнулася.
— Добре тоді, бувай!
— Бувай. — відповіла я і подивилася, як він зайшов у будинок.
Вдома я вже прийняла ванну і налаштувалась на написання пісні. Новини по інтернету поширюються зі швидкістю світла, бо вже за пів години я побачила статтю про нас з Костею: «Роман чи дружба? Що робили двоє артистів в маловідомому пабі неподалік від місця проживання Кая?». Я почула, що задзвонив мій телефон і закотила очі. 
— Алло!— відповіла я. 
— Швидко розказуй все!— заверещала в трубку Настя. 
— Нема чого розказувати.
— Як це нема? Та вже всюди пишуть, що у вас роман.
— Та ми просто ходили в бар, щоб набратися натхення. — роздратовано сказала я.
— Хм, і як успіхи? Набралась від нього натхнення?— усміхаючись спитала подруга.
— Ага. Від його пісень хіба!
— Міл, то ви ще навіть не цілувались?
— Що? Ти взагалі вже здуріла? В нас тільки ділові стосунки, от і все!
— Ще скажи,що він тобі не подобається.
— Не буду брехати, він симпатичний хлопець, але не більше.
— Так я тобі і повірила! Ти хоч там слиною не давишся поруч з ним?— усміхаючись спитала Настя.
— Все! Не хочу більше це слухати!— сердито сказала я і вибила дзвінок. 
Ще одна знайшлася! Придумала собі щось і тепер буде довго з мене знущатися. 
Вночі я довго не могла заснути, тому вирішила ще раз послухати пісні Кості. Я знову чула його голос і все моє тіло покрилося мурашками. Я згадувала усі наші моменти разом і ,здається, знайшла ідею для пісні. 
Я не могла довго чекати. Мені хотілося якнайшвидше поділитися з ним своєю думкою. Я дізналася в дядька Тараса номер квартири Кості та з самісінького ранку поїхала до нього. Я навіть не задумувалась, що саме одягнути. Просто схопила першу футболку та джинси. 
Я радісно постукала в двері, але моя усмішка відразу ж пропала, коли мені відчинила молода дівчина в короткій піжамі. Я пройшлась поглядом по ній і зрозуміла, що повна ідіотка. Як я могла не подумати, що в нього хтось є? Дівчина здивовано подивилася на мене і чекала, коли я почну говорити. 
— Ем, а Костя тут живе?— спитала я, щоб перевірити чи я раптом не переплутала.
— Так. Він ще спить. — відповіла вона і подарувала мені широку усмішку. — Ви щось хотіли?
— Та... Це не важливо.— розгублено сказала я. — Вибачте, що потурбувала.
— Настільки неважливо, що ви прийшли сюди о сьомій ранку?— спитала дівчина. 
— Мені просто треба було йому дещо розповісти. Я не знала, що в нього хтось є. Точніше, що він не сам. Ні, ви не подумайте, що я намагалася його звабити чи ще щось.— почала говорити повну дурню я, а та дівчина вже ледь стримувалась, щоб не засміятися мені в лице. — Ми з ним просто друзі і в нас суто ділові стосунки. Та і взагалі ми не переносимо один одного. Він мене страшно дратує, а ще постійно  ображає. Каже, що я то тупа, то ідіотка, то дурепа, хоча насправді сам ще той придурок!
Господи, що я мелю? Чому в кожній дурній ситуації я не можу стулити свою пельку? 
— Міла?— почула я здивований голос Кості і одразу ж подивилася на нього. 
Краще б я цього не робила. Він стояв лише в шортах і без футболки, а я ледь не подавилася слиною, так як і казала Настя.