💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

Читаємо онлайн Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович
class="title1">

РОЗДІЛ 2

Вместе весело бежать по болотам,

А деревни поджигать лучше ротой.

Раз атака, два атака - нет селенья!

Как мы любим коренное населенье.

Фольклор російського спецназу

Мене призначили командиром добровольчого загону «Арго». Перед вильотом я почав цікавитись історією Грузії та, зокрема, Абхазії.

Морське піратство було славою й трагедією народів, що населяють цей край. Морський та прибережний розбій, продаж полонених та власних співвітчизників у рабство були головним промислом черкесів та абхазів. Один із перших спогадів про геніохів - давніх абхазів - теж пов’язаний із піратством. Ось свідчення Діодора (307 - 301 рр. до Р. Х.): «…Для захисту тих, хто плавав по Понту, він (Євмен) вступив у війну з варварськими народами, що, як правило, займаються піратством: нівхами, геніохами, ахейцями, й очистив від них моря». Довідка: ахейці мешкали на південному сході Геленджицької бухти.

У XVI-XIX століттях, під час колонізації Кавказу, ахейців було повністю знищено російськими військами, як і безліч інших народів: натухаїв, абадзехів, ігапсугів, ногайців, убихів. За свідченням російського «чудо-богатиря» Суворова, різанина татар (ногайців) була жахливою.

У вирішальній битві було вбито їхнього найголовнішого поводиря - кунакайського мурзу. «Татари (ногайці), загнані в багнисту річку, не бачачи порятунку, в нападі безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят» (Потто В. Кавказская война в отдельных очерках, эпизодах, легендах и биографиях. - СПб, 1887. - Т.1. - Вып. 1. - С. 110-111) Решту корінного населення було вислано росіянами на південний Урал, де на радість «просвіщонним» російським монархам вона успішно вимерла. Дехто врятувався, втікши на землі, підконтрольні Оттоманській імперії. Не диво, що абхазів залишилось лише 50 - 60 тисяч осіб, і работоргівля підірвала розвиток абхазів як нації. Подумати тільки: понад двадцять століть піратства й работоргівлі. Але найстрашнішого удару по цьому регіону завдала російська колонізація. Навіть важко уявити, з мапи землі було стерто десятки народів, отруєно колодязі, вирубано цілі лісові масиви - причому це все відбулося лише за кілька десятиліть. Порівняно з цим дії британців в Індії або іспанців у Південній Америці - дитячі забавки.

Після закінчення Російсько-Кавказької війни (1830 - 1864 рр.) почалось так зване «замирення» «добровільно приєднаних територій». Генерали Єрмолов та Лазарєв, діючи за планом «нема людей - не буде і проблем» вирізали цілі народи. Варто поглянути на кількість тубільних народів до та після «замирення». Мова йде лише про регіон Геленджик - Сочі - Туапсе - території майбутньої всесвітньої олімпіади. Треба щоб світова громадськість знала, Олімпіада в Сочі буде проводитись на кістках автохтонних народів, тут проживавших.

Шапсуги: було 300 000, залишилось 4 938.

Абадзехи: було 260 000, залишилось 14 660.

Натухаєвці: було 240 000, залишилося 147.

Бжедуги: було 60 000, залишилося 15 263.

Темиргоєвці: було 80 000, залишилося 3 140.

Жанеєвці: було 1 200, залишилося 0.

Махошевці: було 8 000, залишилося 1 204.

Гатукаєвці: було 20 000, залишилося 606.

Садзи: було 63 000, залишилося 0.

Убихи: було 15 000, залишилося 0.

Більше мільйона мирних жителів, тільки в цьому регіоні, було вбито або насильницьки вигнано з своїх земель.

Проте методи російської колонізації, освоєння так званих «диких земель» на Кавказі були швидше правилом, а не винятком. Варто навести декілька прикладів. В червні 1643 року якутський воєвода П. П. Головін в район річок Зеї, Сунгарі, Амура, в басейні яких жили племена даурів та дючерів - хліборобів та скотарів - відправив загін із 130 козаків під керівництвом В. Д. Пояркова. Ось що пише про цю експедицію російський штабс-капітан Хрістіані (1901 рік) в своєму нарисі «Очерк наступательного движения русских на восток, к берегам Великого океана». Зустрінуті місцевим населенням гостинно, козаки швидко зуміли озлобити їх своїм насиллям. Своїми діями вони озлобили місцеве населення Приамур’я, зародили на цій річці недобру щодо росіян славу. Даури та дючери мусили вдатись до збройного опору. Коли люди Петрова вирішили вломитися в поселення даурів, три дні та три ночі тримали їх в облозі, вбили 10 чоловік, поранили 50, примусивши вцілілих втекти. Залишившись посеред ворожого населення, взимку в лісі, не маючи їжі, «славетні першопрохідці» проявили свою звірину суть, убивши та з’ївши 50 полонених дючерів. За це місцеві жителі прозвали цих бандитів нелюдами-людожерами. А ось виїмка з офіційної доповіді поліції генерал-лейтенанта К. Н. Грибовського про виселення з Благовіщенська китайського населення (липень 1900 р.) «… китайців заганяли в воду та наказували плисти. Ті, які попливли, почали тонути; інші, бачачи це, зупинились та не хотіли іти в воду. Тоді їх почали підганяти нагайками, а згодом в них почали стріляти з рушниць, рубати шаблями та сокирами». Під час цієї акції було вбито декілька тисяч китайців. Перелік подібних «подвигів» можна вести дуже довго. У відповідь на проголошення чеченським народом державної незалежності в 1991 р. російська влада здійснила дві військові агресії в 1994 та 1999 роках. Результатом стало більше 250 000 вбитих мирних жителів, серед яких 42 000 дітей. В результаті каральних операцій було заарештовано та до сьогодні знаходяться в російських тюрмах, де умови мало чим відрізняються від таборів фашистської Німеччини, 25 000 чеченських громадян. Дії європейських парламентарів досить мляві, що дає можливість Росії продовжувати свою колонізаторську політику, як проти північнокавказьких народів, так і проти єдиної православної держави Закавказзя Грузії.

Все ж повернімось до сучасності. Настав день нашого вильоту до Закавказзя. Щоб уникнути ускладнень із боку СБУ, ми вилітали в цивільному, але більшість везла форму у валізах. Перша група була невелика. Всі були схвильовані, немов вирушали на весілля, а не на війну. Козацький дух ще не вмер. Всі побоювалися, що нас може затримати «рідна» СБУ. Полегшено зітхнули лише тоді, коли внизу побачили гори багатостраждальної Картлі. Цю землю нам випало боронити. Віднині вона нам стане другою батьківщиною.

Я дозволив хлопцям по черзі перевдягнутись у вбиральні літака. Коли звідти один за одним почали виходити хлопці в малознайомій на той час грузинам унсовській формі, в по-кавказьки гамірному салоні запанувала тиша. Отак, у цілковитій тиші, ми й сіли в Тбілісі.

Нас зустріли друзі. Вилетіти до Сухумі того ж дня не було жодної можливості. Там артилерійським обстрілом вивели з ладу злітну смугу. Розмістили нас у готелі, а вже ввечері московське телебачення передавало, що в Тбілісі висадився полк, сформований із галицьких українців, який візьме участь у бойових діях на боці республіканських військ Грузії. Хлопців аж пороздувало від гордощів - ще б пак, одинадцять чоловік потягнули на цілий полк.

Що

Відгуки про книгу Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: