Ялинка - Михайло Михайлович Коцюбинський
Земля будилась. Гречка поплила бiлим пiнистим шумом, до рiллi припадали теплими грудьми пташки, а вiтер гойдав дивину i волошки. Повнi, рожевi, як дiти, збудженi зi сну, плили по небi хмаринки, в стернi, певно, вже починали свою роботу жуки, а польовi мухи чухали десь лапками живiт та розправляли злежанi крила. Чулось невловиме дихання життя, рух земних сокiв, i одвiтно обзивалась в Доринiм тiлi гаряча кров. Куди ще їхать? От злiзти б тут, побiгать по широкому полю або полежать в травi.
Зiйшло б гаряче сонце, i простяглось би по полю, як струни, бабине лiто.
Карпо Петрович тривожно поглядав наперед. Вiн боявся спiзнитись. Його кортiло сказати Дорi, куди вони їдуть. Говорити чи нi? На квадратовiм чолi поклались рядками одна на другу дрiбненькi зморшки, а руки втратили важку непорушнiсть. Нi, не треба казати, нехай се несподiванка буде. Вiн любовно обняв Дорю за стан i пригорнув до себе.
Бiла вiзникова кобила помiтно кульгала. Пiдiймала заднє копито i старалася бiгти на трьох. "Ах, стерво, мучить бiдну коняку… Фу-ти, ну-ти, не пiдкував, скотина…" I тут тiльки в нiм ворухнулось: чи добре робить, що взяв з собою Дорю? Але набiгла згадка - i вiн заспокоївсь. Ще в дитинствi його возили дивитись на розстрiл трьох москалiв, i ся картина лишилась у нього на цiле життя, тодi як другi подiбнi, якi вiн часто бачив тепер, вже не робили такого враження. Хiба що треба було роздобути дозвiл од директора Дорi.
- Доря! Ти боїшся директора свого?
- Корови?
- Якої корови? - здивувався Карпо Петрович.
- У нас так директора дражнять. Доря надувся, всунув голову в плечi i важно процiдив в нiс:
- Пано-ве гiмназисти повиннi вести себе у мене пристойно, ходити до церкви, поважати…
- Ха-ха! -не вдержавсь Карпо Петрович. - Як, як? Перед ним встав, наче живий, важкий директор з грубим, застиглим обличчям, налитий тупою пихою по сам картуз i нерухливий, як тiльна корова.
- Ах ти, капшук! Як ти смiєш дражнитись з свого начальства?
Але Доря не вiрив у нещирий гнiв батька. Вiн надувся, аж червонiв, ставив ноги, наче полiна, i, важно розчепiривши пальцi, гугнявив:
- Тих, що будуть займатися соцiалiзмом або ходити по шостiй до мiста…
- Ха-ха!.. - реготався Карпо Петрович, забувши всяку повагу. - Чисто комедiант!.. Стiй! - раптом штовхнув вiн вiзника в спину. - Не бачиш, приїхав…
Збоку од шляху двi дикi грушi тремтiли дрiбненьким листом у ранiшнiм холодку.
- Завертай пiд грушi…
Ще червоний i тремтячий од смiху, Карпо Петрович вилiз з дрожки, взяв Дорю за руку i пiдвiв до дерев.
Тодi Доря побачив, що вiн стоїть над яром, жовта глина зсувається в нього з-пiд нiг, на днi. ями чорнiють люди, а в густих передранiшнiх тiнях виразно бiлiють стовпи.
- Що се таке?
Йому видалось зразу, що сьогоднi народне свято, що ось-ось раптом загра катеринка i загойдаються на гойдалцi люди.
Вiн був розчарований трохи.
Батько мiцно стиснув йому руку i глухо, з свистом переднього зуба сказав:
- Дивися й не пропускай нiчого. Старайся, щоб тебе нiхто не помiтив. Найкраще сховайся за грушу…
Потому почав спускатися в яр, мигтячи срiблом погонiв i обсипаючи шашкою глину, а його руки, затягненi в рукавички, плавали у повiтрi, як голуби.
Ранок яснiшав. На крайнебi, за яром, легкi хмаринки займались, як од вогню солома, а важкi червоно тлiли, наче дубовий вугiль.
На помiст, пiд сосновi стовпи, хтось вилiз i потягнув мотузку, наче хотiв дiзнатися, чи мiцна.
- Яким! - зрадiв йому Доря. Йому здалося, що вiн бачить водянистi, блукаючi очi Якима, в якi так часто дивився, коли ще той носив його на руках.
- А де ж музика?
Однак замiсть музики вiн побачив мундири й холодний полиск рушниць. Батько витягся в струнку, оддавав комусь честь, а його бiла у рукавичцi рука з зiгнутим лiктем немов тремтiла. Виразно жовтiли наплiчники в когось з обох бокiв безвусого виду, i два рядки гудзикiв зливались в жовтi дорiжки. Осторонь стояв пiп, мотав лисою головою, наче комарiв одганяв, i все стелив срiбний шовк бороди на сукно чорної ряси, все гладив фiолетовi вилоги широких рукавiв.
"Молебень?" - подумав Доря.
Йому зробилося скучно, i вiн почув над головою дрiбне, метушливе шептання грушi.
Озирнувся на вiзника. Зiгнувшись, звощик копирсав щось в колесi пальцем. Його довга синя сукмана, руда на фалдах, вкривала ноги аж до землi, наче спiдниця. Бiла коняка дрiмала на трьох ногах, зiгнувши четверту.
Над головою коротким уриваним писком обзивалася пташка.
Доря знов глянув в долину. Тепер вiн помiтив жiнку серед купи мужчин. Косинка, зв'язана вузликом пiд бородою, зливалась з її лицем в одну бiлясту пляму, а на темнiй одежi свiтилися руки, прозорi й молочнi, як поночi порохно.
- Приїхав дивитись, паничу?
Вiзник пiдiйшов ззаду i став недалеко.
- Або що? - обернувся до нього Доря.
- А нiчого - дивись. Виростеш - здасться.
В його круглому оцi - друге вiзник зажмурив, - в голосi, в кутках уст було зачiпливе щось, образливе.
- Молебень будуть править, Семене?
- Кха! - кахнув Семен. - Молебень, таку його маму… Вони їй справлять молебень…
- Нi, справдi, Семене, - прохав його Доря.
Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке.
Мовчки закотив вiн полу сукмани пiд самi пахви, вийняв тютюн i заходився крутити цигарку. Кобила почала мочитись. Семен посвистав їй тихенько, а тим часом потеруха висипалась з цигарки на землю. Скiнчивши крутити, вiн старанно заклеїв цигарку i неймовiрно глянув на Дорю.
- Папенька не казали?
- Їй-богу, нi, - заклявся Доря. - Сьогоднi, бач, мої iменини, i вiн…
- Так… на iменини, значить… Ловко придумав. Семен затиснув в грубi i чорнi пальцi цигарку, а праву руку пiдняв, обвiв нею круг шиї, сiпнув догори, храпнув i засмiявся.
- Капут!
- Капут? - витрiщив Доря на нього великi й невиннi очi.
Тодi вiзник пояснив:
- Повiсять баришню зараз… Молебень, таку їх маму…
Доря почув холодок в тiлi.
- Неправда… ти все жартуєш… - почервонiв вiн одразу.
- Авжеж, жартую…
I знов храпнув, зробивши над головою той самий рух.
Щось пiдкотилось в Дорi пiд серцем i так недобре розлилось по руках i ногах.
- Як, зовсiм повiсять?
Голос перервався у нього, i жаль скривив губи.
- Не зовсiм, а тiльки доти, поки ноги не перестануть дригать… - Жбурнув окурок, сплюнув