Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
— У вас квиток на рейс із Чикаго до Колумбуса. Ви не можете скористатися ним, щоб вилетіти до Огайо звідси.
— Про що це ви?
— Ваш відправний пункт — Чикаго, — наголосила дівчина.
— Ну? То що не так?
Підійшов старший клерк і пробіг очима Алленів квиток. Юнак не міг зрозуміти, в чому річ.
— З вами все гаразд, моряче? — запитав клерк. — Ви не можете летіти з цим квитком із Нью-Йорка до Колумбуса.
— З Нью-Йорка? — перепитав Аллен, потираючи неголене підборіддя.
— Саме так. Це — аеропорт Кеннеді.
— Боже всемогутній!
Аллен набрав у груди повітря і заторохтів:
— Слухайте, хтось припустився великої помилки. Мене комісували, розумієте? — Аллен витягнув документи. — І хтось посадив мене не на той літак. Я мав летіти до Колумбуса. Але хтось, очевидно, підмішав мені якусь гидоту в каву, бо я геть відключився, а очуняв уже тут, у Нью-Йорку. Мої речі так і зосталися десь на літаку. Зробіть що-небудь! Зрештою, це провина авіаперевізника.
— Ми можемо поміняти квиток, але знадобиться доплата, — сказала дівчина.
— То зателефонуйте на військово-морську базу Ґрейт Лейкс. Вони зобов’язані доправити мене до Колумбуса, тож можете записати це на їхній рахунок. Згідно з уставом, військовослужбовцю, який вирушає додому, мусять забезпечити належний і безклопітний спосіб пересування. Тому просто зніміть слухавку і зв’яжіться зі штабом.
Старший клерк зміряв Аллена поглядом, а тоді промовив:
— Гаразд. Зачекайте, будь ласка, тут. Я подивлюся, чи можемо ми якось допомогти військовослужбовцю.
— Де тут у вас чоловіча вбиральня? — запитав Аллен.
Дівчина за стійкою вказала напрямок, і Аллен хутко закрокував туди.
Переконавшись, що у вбиральні, окрім нього, ані душі, Аллен ухопив рулон туалетного паперу і спересердя пожбурив його через усе приміщення.
— Чорт! Чорт! Чорт! — лютував він. — Будь воно все тричі прокляте! Скільки ж я терпітиму це лайно?!
Заспокоївшись, Аллен умився, прилизав волосся й, готуючись до розмови з клерками біля квиткової стійки, надягнув білого картуза, трохи зсунувши його набік.
— Добрі новини, — сказала йому дівчина. — Все владналось. Я видам вам новий квиток. Для вас знайшлося місце на найближчий рейс. Виліт за дві години.
У літаку до Колумбуса Аллен кисло думав про те, що він п’ять днів пробув у Нью-Йорку, а бачив лише салон таксі та інтер’єр Міжнародного аеропорту імені Джона Кеннеді. Юнак і гадки не мав, як він потрапив до Нью-Йорка, хто присвоїв увесь проведений там час і що взагалі відбувалося. Він не був певен, що ця загадка коли-небудь відкриється.
Сівши на автобус до Ланкастера, Аллен відхилився у кріслі, збираючись подрімати, і промимрив, сподіваючись, що Артур або Рейджен його чують:
— Хтось грандіозно облажався.
(3)
Аллен влаштувався до компанії «Інтерстейт Інженіринг». Його робота полягала в тому, щоб ходити від будинку до будинку, намагаючись продати людям пилососи і преси для сміття. В Аллена був добре підвішений язик, тож десь із місяць справи в нього йшли як по маслу. Весь цей час він спостерігав за тим, як його колега, Сем Гаррісон, заввиграшки заводить шури-мури з різноманітними офіціантками, секретарками і навіть клієнтками. Аллен схилявся перед його спритністю.
4 липня 1972 року вони удвох сиділи й теревенили.
— Чому ти не гуляєш із жодною з цих ціпочок? — запитав Гаррісон.
— Та якось бракує на таке часу, — відмахнувся Аллен, завовтузившись, мов на голках. Він завжди ніяковів, коли мова заходила про секс. — Мене все це не надто цікавить.
— А ти, бува, не педик?
— Ні, чорт забирай!
— Тобі сімнадцять, а тебе не цікавлять дівки?
— Слухай, у мене голова іншим зайнята, — буркнув Аллен.
— Бий мене грім! — вигукнув Гаррісон. — Ти що, ні з ким іще не спав?
— Я не бажаю це обговорювати. — Аллен, котрий нічого не знав про пригоду Філіпа у психіатричному шпиталі, зашарівся і відвернувся.
— Хочеш сказати, що ти й досі незайманий?
Аллен промовчав.
— Ну, сину мій, — протягнув Гаррісон, — це треба виправити. Покладися на Сема. Я заїду по тебе сьогодні о сьомій.
Того вечора Аллен прийняв душ, ошатно вбрався і скористався одеколоном, який належав братові Біллі. Джим відбув на військово-повітряну базу, тож одеколон найближчим часом йому не знадобиться.
Гаррісон прибув, коли й пообіцяв, і повіз Аллена на околиці міста. Вони зупинились на Брод-стрит біля закладу під назвою «Гаряча штучка», і Гаррісон сказав:
— Зажди в машині. Я скоро прийду, і в мене буде для тебе сюрприз.
Аллен остовпів, коли за кілька хвилин Гаррісон повернувся з двома знудженими на вигляд дівчатами.
— Привіт, котику, — сказала білявка, нахиляючись до вікна машини. — Мене звати Тріна, а он то — Доллі. Слухай, та ти гарненький.
Доллі, змахнувши довгою гривою чорнявого волосся, всілась на переднє пасажирське сидіння. Тріна вмостилась позаду, поруч із Алленом.
Вони поїхали за місто, весь час балакаючи і сміючись. Тріна раз по раз клала долоню Алленові на стегно чи грайливо торкалась блискавки на його штанях. Знайшовши відлюдну місцину, Гаррісон з’їхав на узбіччя.
— Ходімо, Біллі! — покликав він. — Допоможеш мені витягнути ковдри з багажника.
Коли Аллен підійшов до багажника, Гаррісон вручив йому два тоненькі пакетики зі сріблястої фольги.
— Ти ж знаєш, як цими штуками користуватися?
— Та знаю, — відповів Аллен. — Але хіба потрібно вдягати одразу два?
Гаррісон дружньо штурхнув його кулаком.
— Ну ти й жартівник. Один — для Тріни, інший — для Доллі. Я сказав їм, що ми поміняємось. Кожен із нас вжарить обох дівуль.
Аллен зазирнув до багажника і вгледів там мисливську рушницю. Він рвучко повернувся до Сема, однак той тицьнув хлопцеві до рук ковдру, взяв одну для себе і зачинив багажник. Після цього вони з Доллі зникли за деревами.
— Давай-но і ми почнемо, — запропонувала Тріна, розстібаючи пояс на Алленових штанях.
— Слухай, ти зовсім не мусиш цього робити, — сказав Аллен.
— Ну, котику, якщо ти не хочеш…
Незабаром Сем погукав Тріну, а до Аллена прийшла Доллі.
— То як? — озвалась вона.
— Що — «то як»?
— Готовий повторити?
— Як я вже сказав твоїй подрузі, ти не зобов’язана нічого робити. Ми все одно можемо бути друзями.
— Любчику, ти собі як знаєш, але особисто я не хочу розгнівати Сема. До того ж ти наче приємний хлопець. Ну та добре вже. Сем, здається, всю увагу зосередив на Тріні, тож, напевно, нічого не помітить.
Вдовольнившись, Гаррісон підійшов до багажника, витягнув із холодильника дві пляшки пива й простягнув одну Алленові.
— То як тобі дівчата? Сподобались? — запитав він.
— Нічого не було.
— Це ти не схотів чи вони закомизились?
— Я сказав їм, що вони не мусять нічого робити. Коли я буду готовий, я
