Ігри долі - Іванна Боразан

Аня бачила, як Нік змінював вираз обличчя одне за одним. І ця єхидна маска дала зрозуміти, що він щось замислив.

«Нічого, пограємо в гру, правил, яких ти, дорогенький, не знаєш. Як ти сказав «котика і мишки». Думаєш, що будеш котом і дуже сильно помиляєшся. Ти будеш мишею під прицілом у дуже сердитого кота».

Аня ось уже кілька днів живе під одним дахом з Ніколасом Хартом. Єдиним задоволенням мешкання тут є те, що це стерво на і’мя Таня сюди уже не потикається.

Цікаво, що ж розказав їй Нік. Хотілося б побачити її вираз обличчя. Задоволено посміхнулася і спустилася сходами у вітальню. Покликала Ярослава і почала розмову.

— Сідай, Ярославе. Не бійся, Ніколаса зараз немає.

Заспокоєний цими словами, сів. Якби ж містер Харт побачив таку зухвалість, вмить звільнив би з роботи.

— У мене до тебе прохання. Але щоб це залишилося між нами, — уже тихіше додала Аня.

Хлопця насторожило таке прохання, але він уже давно відчував до своєї господині більше, ніж дозволяли його обов’язки. Це було ні, не кохання, а якась трепетна ніжність. Спочатку йому було шкода дівчину, яка змушена була так страждати, але зараз це почуття перейшло у щось на зразок захоплення, навіть поклоніння. Це як кумир, ти його любиш і захоплюєшся ним, хоча знаєш, що ніколи з ним не будеш. Так, і цей хлопець прекрасно знав своє місце і дивився на речі реалістично. Але допомогти їй прагнув будь-що. Якби Аня дізналася про його почуття, то, напевне, розсміялася, не тому, що зверхньо ставилася, а тому що ніколи б не повірила, що нею можуть захоплюватися.

— Не переживай, усе законно, — промовила дівчина, бачачи розгубленість хлопця. — Я тільки хотіла запитати, чи зможеш ти дізнатися про одну людину. Я знаю, що ти вчився на поліцейського, можливо, в тебе залишилися знайомі у цих органах, тому що якраз ця людина, про яку потрібно дізнатися — колишній детектив. Його звуть Лемачов Іван Миколайович, працював десь у Полтавській області. Точно сказати, де саме, не можу. Вийшов на пенсію, і після цього ні слуху ні духу. А знайти його треба, дуже треба! Ось фотографія.

Аня витягнула її із кишені сукні і дала Ярославу. Хлопець сховав у кишеню піджака і промовив:

— Я зроблю все можливе, але обіцяти вам не можу…

— Я розумію…. Якщо буде щось потрібно, звертайся. Про гроші не хвилюйся, все буде у належному чині…. А тепер іди, а то ще щось запідозрять… Дякую.

Ярослав встав і поспішив до своїх обов’язків. За ним встала і Аня, але що їй дальше робити не знала.

«Якось все заплуталося ще більше, ніж було. Але відступати назад не можна. Краще подумати, як діяти далі, інакше вони мене знищуть швидше, ніж я доб’юся своєї справедливості.»

І справді, Таня Захарченко, трохи заспокоївшись, намагалася щось придумати, щоб усунути суперницю.

Вона вже малювала собі картину щасливого майбутнього, а ця «сучка» взяла і все зіпсувала.

«Живуче виявилося стерво. Нічого, я з тобою впораюся. Потрібно тільки трохи часу. Але знову все доводиться робити самій. Цей тюхтій лише зовнішньо мужик, а так…. Краще буде жити під одним дахом з нею, ніж позбудеться, щоб не заплямувати свою репутацію. Бач, в депутати намилився. Колись це було чудово, але зараз. Під пильним оком публіки буде важко щось зробити з цією замухришкою. Але прийдеться. Надто важко я заробляла собі місце біля Ніка, щоб так легко і без бою віддати. Так що, Анно Харт, я оголошую тобі війну! — останнє речення уже уголос промовила Таня і лукаво посміхнулася своєму відображенню у дзеркалі.

Ніколас Харт не знав що робити. Він опинився між двох вогнів. Дві жінки борються за нього. Було б смішно, якби не було так страшно. На що здатні ображені жінки, можна тільки здогадуватись. Але навіть ці здогадки не тішуть. Як одна, так і інша несуть для нього загрозу, надто вони багато знають. Варто зробити необдуманий крок — і може все плачевно обернутися, в першу чергу, для нього. За жінок він не переживав: хай повбивають одна одну, а от загрозу, яку вони несуть, хвилювала набагато більше.

«І чому саме тепер це сталося, коли усе йшло так чудово? Ідеальна репутація для політика, а тут повернення блудної дружини, навіть не блудної, а померлої. Уявляю, як такі заголовки прикрасять перші сторінки газет. Кажуть: погана реклама, це також реклама, але я такої реклами не хочу…. Потрібно щось придумати, щоб поставити себе у правильному світлі. Але краще б вона ніколи не з’являлася. З неї ніколи не було користі, тим більше зараз. Може, вмовити не з’являтися на публіці, а потім тихенько засунути трохи грошей у кишеню і відправити на всі чотири сторони. Але чи захоче?».

— Захоче! — твердо відповіла Таня, коли Нік прийшов з нею порадитися.

— Чому ти так впевнена? — запитав Харт.

— Бо у мене вже є план, — задоволено відповіла дівчина.

— Ах ж ти, моя підступна красуне, — промовив Нік, обнімаючи Таню. — Що на цей раз придумала твоя прекрасна голівка? — додав він і лагідно вкусив її за вушко.

Таня звільнилася з його обіймів і промовила:

— Досить цих любощів, у нас попереду ще ціле життя для них, а зараз потрібно обговорити, як нам реалізувати мій план.

— Усе, я здаюся на твою милість, — жартома говорив Нік.

Сів на шкіряний диван, заклав ногу на ногу і став уважно слухати свою коханку.

Таня продовжувала стояти, час від часу жестикулюючи руками і присідаючи на стіл. Оця її діловитість образу, а ще мимовільне закидання ноги на ногу, сидячи на столі навпроти нього, дуже збуджувало Ніколаса. Тому не давши навіть договорити, пристрасно впився