Темнота - Улас Олексійович Самчук

роботою, а роботи нема. Працездібність нашої робочої сили дуже низька. За останній час нам вдалося піднести видайність праці нашого робітника приблизно на тридцять відсотків, але все це в порівнянні до прийнятої норми рівняється п'ятдесяти відсоткам. Причини нам відомі: передусім брак відповідного харчування. Брак підсобної техніки, брак мешкань і одягу. Бракує матеріялів — дощок, цегли, скла, черепиці, фарб. Не вистачає возів, плугів, навіть кіс, навіть звичайних серпів, ані підків для коней. Кухня не має відер, горшків. Канцелярія не має паперу, навіть олівців, навіть чорнила. В такому стані багато не зробиш, але це не значить, що ми повинні з цим погодитись. Ось перед мною кілька проектів поширення нашого діла. Нам потрібна цегла, черепиця. Проектую отам біля Байбузи закласти цегельню. Там добра глина, і Матвій Іванович має підшукати відповідне місце. Нам потрібний млин, а головне нам потрібна електрика. Я підшукав на Росі зручне місце, ми збудуємо млин і поставимо гідродинамку. У нас тут прекрасний камінь, можемо відкрити каменярні. Ми будемо палити вапно і копати торф. Для всього того нам буде потрібно не менше як чотириста душ робочої сили. Кошторис підприємств у мене готовий, і сьогодні вночі я їду до Києва.

І він дійсно тієї ночі від'їхав. Барився кілька днів. Вернувся обвантажений великою течкою, повною паперів, проб, зразків. Поспіхом заскочив додому, обняв своїх, побавився з Вірочкою, оповів про Петра, про Василя… і до діла. З Києва прибуває велика комісія, що на місці має перевірити Іванові проєкти. Іван квапиться все підготовити, а між тим поробити деякі заходи, щоб наслідки комісії були успішними. Між тими заходами виник, так званий, проект «поросьонків». Радгоспні свиноматки почали стріляти і Іван шепнув бухгальтерові не конче стисло триматись статистики народжень свинячого населення. Певну кількість з того можна вжити на посилення радгоспної кухні, а певну решту на презенти певним особам, від яких можуть залежати певні рішення. Узято на облік директорів, прокурорів, начальників, навіть горезвісного Звєрєва не обійдено. Заїжджаючи до Звєрєва востаннє, Іван, між іншим, підніс йому пару кілограмів шинки свіжої з «першого збору на пробу». Звєрєв був приємно зворушений, не забув зазначити, що в Москві про Івана найкращої думки і обіцяв приїхати разом із комісією в справі Іванових проектів.

І така комісія прибула, по колгоспних полях завештались різні люди в грізних уніформах, у великій канцелярії колишнього культпропу відбувся обід з промовами. Іван, відповідаючи, ще раз вияснював, пояснював, доказував, переконував. Він весь з ніг до голови озброєний цифрами і все то точно, виразно, конкретно.

І що ж лишилося для комісії, як не признати за Іваном рації. До всього пущено в рух «поросьоночки». Це вже остаточно справу вияснило, неясностей більше ніяких. Іванові пляни «цілком і повністю» одобрені. Лишається тільки слово за Москвою.

А незабаром до радгоспу наспіло і повне устаткування. Кілька сокир, та пилок, та молотів, та бляхи, та кілька скринь цвяхів, та певна кількість сільськогосподарського знаряддя. І навіть п'ятдесят пар взуття… І навіть двісті метрів ситцю… В кухонних котлах з'явилися золоті кружальця жирів і врядигоди запах якогось м'яса. Про це подбали радгоспні свиноматки та радгоспний город… Робоча Іванова сила піднесла голову, а з нею також Іван. Він тепер пан над панами, і приступу до нього вже нема.

І одного таки дня видавали взуття-черевики і той ситець з дрібним синім горошком. Праздників-праздник і торжество із торжеств. Примірювали без кінця, все то ноги великі, то ноги малі, а руки тремтять, а очі горять, а що як не хватить… А одна ось красуня біжить і криком ґвалтує: рятуйте, кричить. Дали їй черевики, стільки втіхи було і на ногу до пасу, та забула на радощах обидва поміряти. А там візьми та приглянься, а вони обидва на одну ногу. Ой, же, людоньки, хто в Бога вірує — рятуйте! Пішли шукать та питать — нічого не випитали, кажуть їй залишити, пішлють на фабрику, заміняють… Але так та фабрика вельми далеко і дорога така непевна… Судили та радили — може який майстер на місці знайдеться, що горю пособить. На цьому справу й залишили.

І ситець також давали, кожному по три метри точно різали… І хлопцям, і дівкам. Дівки не можуть заховати сліз радости, а хлопці…

— Що ж ти, Гнате, з ситцем? — пита один одного.

— Та що? Передника пошию.

— А як же буде з задом?

— Для вигоди. Щоб легше було цілувати…

Та радість не довго триває, все, видно, має свої межі. Дуже скоро «робоча Іванова сила», одно по одному, почали приносити своє взуття та показувати Іванові.

— Та, їй-богу — раз тільки взув, пройшовсь по сухому, а ось підошва відлітає…

— Та прибий собі — що ти пан великий, — кажуть пошкодженому.

— Прибий, прибий. А чим приб'єш? А в іншого та сама пригода з закаблуком, а ще в іншої шкура одразу порепалась, либонь, перепалена чи яка лиха година…

І так воно якось скоїлось, що Перша Київська ім. Кагановича фабрика взуття, що на Куренівці, ганебно провалилась при першому іспиті, а Іванова «робоча сила» далі лишається при своєму, тобто при босих своїх ногах.

А з ситцем також морока. Матерія начебто й нічого, так пошить ніде. Кравчинь, хоч забий, на лікарство, не знайдеш, та й ниток нема. Декому ще пощастило, але більшість ходить та журиться, та ситець при собі, щоб не вкрали бува, носить. В кооперативах ні ниток, ні ґудзиків, кажуть «подбросют скоро». Ясно, «подбросют», та скільки років чекати?

Але все таки згодом усі дівчата у вихідний день убрались у білий ситець з синеньким горошком. Така вам, кажу, краса, що очі вбирає. Сидір, отой на всі руки майстер, балалайку роздобув і як тільки затринькав «польку-ойру» — все в танець валом перед верандою пішло. А Іван хоч як ненавидить плякати, все таки не перечив, коли культпроп з партії вивісив полотнище на три метри завдовжки з написом: «Комунізм — семафор в майбутнє». Пізніше хлопці викрали цей плякат, перефарбували в цибулі і пошили штани. Найгірше було з тими літерами, ніяк не хотіли забарвлюватись, така впертість… Але згодом і те пішло.

А Іван набув нові клопоти, — суди з фабриками. Коли б то саме взуття і ситець… А тож все самий невжиток. Навіть жниварку прийшлось ковалям доробляти. Коси просто з бляхи. Дивна містерія творилась з цвяхами. Замовив їх чимало — продукт потрібний… Навкруги цвяха свічкою не знайти. Аж ось приходить майстер Микита Кит до канцелярії і фокуси