Після тебе - Джоджо Мойєс

Я ковтнула попкорн і прошепотіла:

— Ніхто ж не побачить.

— Я вже застарий для такого, — відповів він.

Я повернулася до нього в спекотній темряві та почала цілувати. Відерце попкорну впало на підлогу, і його рука повільно обійняла мене за талію.

І тут у мене задзвонив телефон. Від людей на передніх рядах почулося несхвальне шипіння.

— Пробачте, пробачте. — У залі було лише четверо.

Я злізла із Семових колін та взяла телефон. Номер був мені не знайомий.

— Луїзо?

Мені знадобилася секунда, щоб упізнати голос.

— Зачекайте хвилинку. — Я скривила обличчя та почала просуватися до виходу. — Пробачте, місіс Трейнор. Я тут — ви ще слухаєте? Алло?

У фойє не було ані душі. Зона для черги була порожня. Автомат для холодних напоїв байдуже перемішував кольорові кубики льоду.

— О, дякувати Богу. Луїзо? Я хотіла поговорити з Лілі. — Я притисла телефон до вуха. — Я багато думала про ту нашу зустріч, і мені так шкода. Я, мабуть, здалася вам… — Вона вагалася. — Тому, може, ви б удвох погодилися зустрітися зі мною ще раз?

— Місіс Трейнор…

— Я хотіла б пояснити їй… я просто вже з рік сама не своя. Я приймаю таблетки, і вони заважають тверезо мислити. Я так розгубилася, коли ви прийшли, що потім просто не могла повірити в усе це. Усе це здавалося таким маловірогідним. Але потім… потім я поговорила зі Стівеном — він усе підтвердив, і я декілька днів просто перетравлювала все це… У Вілла була дочка. У мене є онука. Я постійно повторюю ці слова, і… іноді здається, що мені все це наснилося.

Я слухала незвично безладну її мову та іноді щось вкидала:

— Так, так, знаю. У мене теж було таке відчуття.

— Відтоді не можу припинити про неї думати. Я дуже хочу як слід із нею познайомитися. Як ви гадаєте, Луїзо, чи вона погодиться ще раз зі мною зустрітися?

— Місіс Трейнор, вона більше зі мною не живе. Але так. — Я провела рукою по волоссю. — Так, звісно, я в неї запитаю.

Мені не вдалося сконцентруватися на решті фільму, так що я просто тупо дивилася на екран. Сем запропонував піти, і вже на паркінгу коло мотоцикла я розповіла йому про дзвінок.

— Ну ось, бачиш? — Він сказав це так, наче мені треба було цим пишатися. — Їдьмо.

***

Я підійшла до дверей. Сем чекав біля мотоцикла по інший бік дороги. Цього разу Тані Готон-Міллер не вдасться мене налякати, — я рішуче підняла підборіддя. Озирнулася — Сем підбадьорив мене кивком.

Відчинилися двері, і переді мною з’явилася Таня у лляному платті шоколадного кольору та грецьких сандалях. Вона оглянула мене з ніг до голови, наче вперше побачила — і, вочевидь, мій гардероб не пройшов якийсь її внутрішній тест. (Я того дня була вдягнена у мій улюблений картатий бавовняний сарафан, і її реакція мені не сподобалася.) Якусь мить усмішка ще залишалася на її обличчі, а потім вона впізнала мене:

— Луїза.

— Пробачте, що не попередила завчасно, місіс Готон-Міллер.

— Щось сталося?

— Ну так, сталося. — Я моргнула та відкинула пасмо волосся вбік. — Мені зателефонувала місіс Трейнор, мати Вілла. Вибачте, що турбую, але вона хоче зв’язатися з Лілі. На жаль, телефон Лілі не відповідає, тому я б хотіла попросити вас передати їй моє прохання подзвонити.

Таня дивилася на мене з-під брів ідеальної форми. Я намагалася не надавати обличчю жодних емоцій.

— Чи, може, я б могла з нею переговорити, — додала я.

Запала коротка тиша.

— Чому ви вирішили, що я маю передати їй ваше прохання?

Я глибоко вдихнула та спробувала обережно дібрати правильні слова:

— Я знаю, що у вас непрості почуття до родини Трейнорів, але думаю, що ця зустріч в інтересах Лілі. Я не знаю, чи розповідала вона вам, але перша їхня зустріч із місіс Трейнор пройшла не надто добре, тому вона дуже хоче зустрітися з Лілі ще раз.

— Луїзо, Лілі може робити що захоче. Але я дійсно не розумію, чому ви вважаєте, що мені необхідно мати до цього стосунок.

Я щосили намагалася говорити ввічливо.

— Ем… бо ви її мати?

— З якою вона навіть і не подумала зв’язатися протягом тижня.

Я завмерла. У животі з’явилося щось важке.

— Повторіть, будь ласка?

— Лілі — вона мені не телефонувала. Я думала, може, вона хоч завітає, коли ми повернулись, але ні, це не для неї. Вона думає лише про себе, як завжди. — Таня витягла вперед руку та глянула на свій манікюр.

— Місіс Готон-Міллер, вона мала б бути зараз у вас.

— Що?

— Лілі. Вона переїхала знову до вас — коли ви повернулися з відпустки. Поїхала від мене десять днів тому.

18

Ми стояли в бездоганній кухні Тані Готон-Міллер. Я розглядала блискучу кавоварку з мільйоном кнопок, що коштувала, мабуть, дорожче за мою машину. Ми вже хтозна-вкотре намагалися встановити події минулого тижня.

— Було десь близько пів на дванадцяту ночі. Я дала їй двадцять фунтів на таксі та попросила їхати додому, а мій ключ залишити. Тому я була переконана, що вона вдома. — Мені ставало зле. Я пройшла вздовж бару й назад. — Мені слід було перевірити. Але вона приїздила до мене коли хотіла — і так само кудись щезала. А тоді ми… ми трохи посварилися.

Сем стояв коло дверей та чухав брову.

— І жодна з вас нічого про неї не чула відтоді? — запитав він.

— Я надіслала їй чотири чи п’ять повідомлень. Думала, що вона й досі сердиться на мене.

Кави Таня нам не запропонувала. Вона ходила вниз та вгору сходами, потім зазирнула нагору, глянула на годинник — наче чекала, коли ж ми підемо. Менш за все вона була схожа на матір, яка щойно дізналася, що її дитина зникла. Іноді чулося низьке гудіння пилососа.

— Місіс Готон-Міллер, а хтось узагалі щось про неї чув? Чи можна якось дізнатися, чи отримувала вона взагалі повідомлення?

— Я ж казала, —